Недостатність баугінієвої заслінки - це органічна або функціональна неспроможність ілеоцекального клапана, що призводить до закидання вмісту товстої кишки в тонку. Проявляється болем справа в підвздошній області, що посилюється після рясного прийому важкої їжі, диспепсією, сіроватим нальотом мовою та ознаками інтоксикації. Діагностується за допомогою копрограми, бактеріального дослідження калу, іррігоскопії і капсульної ендоскопії. Для лікування використовують препарати магнію та антибактеріальні засоби. При терапевтично резистентних станах проводять баугінопластику.
Загальна інформація
Ілеоцекальний клапан являє собою горизонтальне сумнівне губоподібне анатомічне утворення довжиною від 25 до 28 мм в місці з'єднання підвздошної кишки зі сліпою. Іноді він буває напіввідкрито-лусовидним, округлим або представлений піднесенням за рахунок інвагінації тонкого кишечника в товстий. Рефлекторне ритмічне розкриття і закриття баугінієвої заслінки забезпечує пасаж до 4 л тонкокишкового хімуса в сліпу кишку. У нормі клапан є арефлюксним, розділяє тонко- і товстокишкові біотопи, фізіологічні та екологічні характеристики яких суттєво відрізняються. При недостатності баугінієвої заслінки виникає клінічна картина цекоілеального рефлюксу.
Недостатність баугінієвої заслінки
Причини
Розвиток захворювання може бути обумовлений як анатомічними особливостями ілеоцекального переходу (первинне порушення споживчої функції), так і патологічними процесами в цій ділянці травного тракту (вторинний розлад). Фахівці у сфері клінічної проктології називають такі основні причини недостатності баугінієвої заслінки:
- Вроджені аномалії ілеоцекального клапана. Анатомічний дефект баугінієвої заслінки зазвичай має дизонтогенетичне походження. Формування її верхньої і нижньої долі може порушуватися через тератогенний вплив внутрішньоутробних вірусних інфекцій, радіацію та ембріотоксичні хімічні речовини в критичні періоди дозрівання кишківника на 8-20 тижнях гестації.
- Недифференційована дисплазія сполучної тканини. Недостатність запірної функції баугінієвої заслінки провокується наявністю в кишковій стінці сполучних волокон зі зміненою структурою. Колагенопатії зазвичай є спадковими і носять системний характер, також проявляються викривленнями хребта, плоскостопістю, варикозною хворобою, міопією та ін.
- Запалення тонкого і товстого кишечника. Порушення скоротної здатності ілеоцекального переходу асоціюється з інфекційними і неінфекційними ентеритами, колітами і запальним ураженням баугінієвої заслінки (баугінітом). При запальних процесах недостатність запірної заслінки пов'язана з інфільтрацією кишкової стінки клітинними елементами, локальними фіброзними і склеротичними змінами.
- Розтягнення баугінієвої заслінки. Функціональна неспроможність клапана, що розділяє підвздошну і сліпу кишку, відзначається при копростазі і підвищенні тиску в товстому кишечнику. Недостатність ілеоцекальної заслінки через механічну дилатацію виникає раптово (при гострій товстокишковій непрохідності) або наростає поступово (при долихоколоні, хворобі Гіршпрунгу).
- Оперативні втручання. Ятрогенні варіанти захворювання спостерігаються при пошкодженні баугінієвого клапана, пов'язаному з порушеннями хірургічної техніки під час операцій на тонкій і товстій кишці. Крім того, нормальна скоротна здатність кишечника в зоні переходу може втрачатися через розвиток спакучної хвороби після апендициту, правостороннього аднекситу і перитоніту.
Патогенез
Механізм розвитку ілеоцекальної клапанної недостатності залежить від причин, що спровокували захворювання. При вроджених дефектах і механічній дилатації заслінки перехід між підвздошною і сліпою кишками тимчасово або постійно зяє. У хворих зі сполучною дисплазією визначається підвищена еластичність волокнистих структур, що знижує стійкість клапана до тиску вмісту товстого кишечника. Для запальних і післяопераційних розладів характерне порушення скоротимості кишкової стінки.
Подальший патогенез обумовлений закиданням толстокишкового вмісту в підвздошну кишку, її колонізацією чужорідною флорою, бродильними і гнилісними процесами. Надлишковий бактеріальний ріст сприяє розвитку хронічного ентероколіту. Під впливом всмоктуваних продуктів життєдіяльності інтенсивно розмножується кишкової мікрофлори виникає аутоінтоксикація, знижується імунна реактивність, підвищується алергічна готовність організму. У найбільш важких випадках запускається каскад висхідних рефлюксів ЖКТ.
Симптоми
Найчастіше клінічна картина недостатності баугінієвої заслінки розвивається поступово на тлі інших патологій травного тракту. Пацієнти скаржаться на болі в правій підвздошній області, які можуть посилюватися після прийому великих кількостей важкої їжі. Для захворювання характерна поява диспепсичних симптомів: відрижки з неприємним гнилисним запахом, метеоризму, дискомфорту в епігастральній області. Мова хворих обкладена сіроватим нальотом.
Іншу групу ознак складають позакишкові симптоми, що виникають внаслідок функціональної недостатності кишківника. Про наявність анемії свідчить блідість шкіри і видимих слизових оболонок, часті головні болі та запаморочення, задишка при фізичному навантаженні. При тривалому перебігу хвороби відзначається значна втрата маси тіла. Порушення загального стану представлені зниженням працездатності, депресивними станами і підвищеною стомлюваністю.
Ускладнення
У 100% випадків при порушенні запірної здатності баугінієвої заслінки спостерігається синдром надлишкового бактеріального зростання (СИБР), який виникає внаслідок постійного закидання толстокишкових калових мас у порожнину підвздошної кишки. Це призводить до формування хронічного ентероколіту, який відрізняється високою резистентністю до проведеної медикаментозної терапії. При цьому у пацієнтів відзначається лієнтерея, стеаторея і постійне здуття живота.
При недостатності ілеоцекальної заслінки і запаленні слизової оболонки порушуються процеси перетравлення і всмоктування поживних речовин. У хворих спостерігається прогресуюча втрата ваги, гіпопротеінемічні набряки і симптоми гіповітамінозу. Найчастіше виявляються різні форми дефіцитних анемій. Найбільш важке ускладнення патології - проникнення мікробної флори через ішемізовану стінку кишечника в черевну порожнину з формуванням перитоніту.
Діагностика
Постановка діагнозу при можливій недостатності баугінієвої заслінки часто ускладнена, що обумовлено рідкісною зустрічністю захворювання і труднощами при інструментальному обстеженні хворих. Верифікація патології передбачає проведення повної лабораторно-інструментальної діагностики для встановлення ступеня ураження ілеоцекального клапана і наявності ускладнень. Найбільш інформативними є:
- Дослідження калу. У копрограмі виявляють непереварені частинки їжі, велику кількість м'язових волокон і зерен крохмалю. Кисла реакція калових мас свідчить про гострий запальний процес у баугінієвій заслінці. Також необхідний бактеріологічний посів спорожнень для визначення патогенної бактеріальної флори.
- Ретроградна рентгенографія кишківника. Високу інформативність у хворих, які страждають недостатністю ілеоцекальної заслінки, має іррігоскопія з подвійним контрастуванням. Під час дослідження виявляється рефлюкс контрастної речовини в просвіт підвздошної кишки, деформація контурів у місці тонкотолстокишкового переходу.
- Відеоендоскопічне дослідження кишківника. Капсульна ендоскопія використовується для вивчення стану важкодоступних ділянок тонкого кишечника. За результатами виконаних знімків просвіту тонкої кишки оцінюється стан слизової оболонки, наявність деформації баугінієвого клапана, ознаки запального процесу.
У загальному аналізі крові спостерігаються симптоми неспецифічного запалення - підвищення рівня лейкоцитів і СОЕ. У біохімічному аналізі крові може виявлятися зниження рівня загального білка, диспротеінемія. У складних випадках виконують посів аспіратів тонкої кишки. Для підтвердження СІБР проводять різні дихальні тести з міченими вуглецем дисахаридами.
Насамперед неспроможність ілеоцекальної заслінки диференціюють із запаленням клапана. Ці захворювання характеризуються схожою клініко-інструментальною картиною, але в разі баугініту при іригографії не визначаються ознаки закидання контрастної речовини зі сліпої кишки. При загостренні недостатності клапана необхідно проводити диференційну діагностику з гострим апендицитом. Для обстеження пацієнта крім проктолога за показаннями залучають гастроентеролога і хірурга.
Лікування недостатності баугінієвої заслінки
При розробці тактики ведення хворого враховують причини захворювання і вираженість клінічної симптоматики. За відсутності грубих анатомічних змін в області підвздошно-сліпокишкового переходу можлива консервативна терапія з призначенням медикаментів, що впливають на окремі ланки патогенезу. Схема лікування може включати такі лікарські засоби, як:
- Ротова сіль магнію. Використання препарату показано при первинній неспроможності заслінки на тлі сполучної дисплазії. Надходження іонів магнію в зручній для засвоєння формі заповнює магнієвий дефіцит, характерний для спадкової колагенопатії, покращує здатність фібробластів до синтезу повноцінного колагену.
- Антибіотики. При дисбіозі, викликаному синдромом надлишкового зростання толстокишкових бактерій, найчастіше призначають напівсинтетичні похідні рифампіцину. Елімінація патогенної мікрофлори сприяє зменшенню аутоінтоксикації організму. Пацієнтам з хронічними кишковими інфекціями антибіотикотерапію проводять з урахуванням чутливості мікрофлори.
При терапевтичній резистентності функціонального розладу, недостатності, викликаної грубими вродженими або придбаними анатомічними змінами баугінієвої заслінки, застосовують хірургічні методи корекції. Операцією вибору є баугінопластика, в ході якої арефлюксність ілеоцекального переходу забезпечується за рахунок формування нових міжкишкових взаємин.
Прогноз і профілактика
Результат залежить від ступеня органічного дефекту баугінієвої заслінки і своєчасності виявлення патології. Прогноз відносно сприятливий для пацієнтів, яким в ранні терміни було проведено хірургічне лікування недостатності ілеоцекального клапану (ефективність операції досягає 87%). Для профілактики хвороби необхідна рання діагностика та адекватна терапія запальних захворювань травного тракту. Хворим рекомендовано стежити за режимом харчування, включати в раціон страви, багаті рослинною клітковиною.
