Дискретність і безперервність...
«Світобудова складається з елементарних частинок і порожнечі» - ось найширша поширення-нена «картина світу» у більшості людей. Така «простецька елементаризація» происхо-дит не від дурості, звичайно, а від зручності... Все ясно, і на душі спокійно... Це ще нічо-го, це ще коли все ж розмірковують, адже ато можна сказати: «Все від Бога», і всякі дума-нія взагалі перекласти на Нього Самого...
Є, однак, і люди, які глибоко думають про такі речі. Не скажу, що це безумовно ви-сока якість, корисна для життя, швидше «свята мислення», але є думаючі... І вони давним-давно вже підмітили, що істинно-елементарної частинки, яка б не поділи-лась далі ні на що, бути не може... Тому що така частинка, якби була, не мала б ні форми, ні розмірів, ні інших будь-яких властивостей, а тільки висіла б у порожнечі у вигляді «дурної чорної точки». Щоб мати хоч якісь властивості, потрібно мати внутрішню структуру, з чогось складатися; притому це внутрішнє щось саме теж має з чогось складатися... Інакше кажучи, структура світобудови повинна бути дискретною до нескінченності...
Або все ж є якась межа, за якою найдрібніша внутрішність вже не дискретна, а безперервна, і сама по собі «плещеться», володіючи невість звідки взятими властивостями (фор-мій, розмірами, рухом, пружністю тощо)?
Логічно-філософський глухий кут, зачароване коло, однак... Ще в давнину без толку сперечалися між собою «атомісти» і «есенціалісти»... Багато пізніше, нарешті, відкрилися лід-кретні атоми речовини; але, з іншого боку - простір було оголошено Ефіром, особливою безперервною рідиною... А ближче до практики, обходили цей глухий кут одним «хитрим» способом - за зручністю конкретного розгляду приймали потрібний об'єкт або дискретним, або безперервним... Наприклад, у звичайному житті вода - безперервна рідина, так на неї дивимося, але якщо треба пояснювати причини її випаровування - тут же згадуємо про дискретні молекули...
Фізики, які вивчають «елементарних частинок», звичайно, теж все це розуміють, просто вважають їх «елементарними» умовно, з диктування конкретних завдань і рівня розвитку науки.
І справа не тільки в «елементарних частинках». Порожнеча теж не лізе ні в які ло-гіко-філософські рамки... Коли був скасований Ефір, довелося її чисто абстрактним обра-зом оголосити «формою матерії», пустити по ній теж абстрактні «поля», а потім вже з неї почали вискакувати «віртуальні частинки»... Теж «елементарні» чи що?
Ця загадкова подвійність, мабуть, так ніколи і не поясниться до кінця, залишиться однією з Сокровенних Таємниць Природи, яких людська думка не може розкрити в принципі... Але все-таки варто знову і знову туди «заглядати» в спробах вивудити ще хоч якісь крупинки істини - адже на них засноване саме Світобудова...
Принцип «Простоти Світобудови». «Кінцеві частинки»
За основу викладеної нижче гіпотези береться принцип граничної простоти самих глу-бінних сутностей Мирозданія: вважаємо, що влаштовувати складнощі там Нікому... (Якщо ж є Творець, тоді він Сам належить Мірозданію і підпадає під одні й ті самі по-проси... Наприклад: якщо найпростіші сутності можуть скластися в Нього - чому б їм не скластися в Світобудову і без Нього?.. З чого випливає, що Його немає.)
Гранична простота, однак, не може звестися до однієї-єдиної сутності в далі неподільній глибині, інакше не було б на світі різноманітності: з тієї причини припустимо дві сутності. Назвемо їх тут, умовно, «чорною» і «білою» «Кінцевими частинками». (А можна назвати «позитивною» і «негативною», «напругою» і «розрядкою», «добром» і «злом» - безглуздо говорити про їхні реальні властивості.) «Третю сутність» вже по-вважаємо зайвим ускладненням... Не тільки зайвим, але навіть «незаконним»: якби вона була, тоді «кінцеві частинки» повинні були б мати внутрішні причини (структури), що викликають їх відмінності, тобто бути ділимими і далі, притому знову ж таки на три різні складові частини, і так нескінченно... (Якщо є A, B, C, то C складається або з AB, або з AC або ВС.)
«Кінцеві частинки» не можуть мати форму, так як будь-яка форма передбачає внутрішньон-нюю структуру... Відсутність форми твердо зумовлює і відсутність лінійних розмірів - отже, «кінцева частинка» є безрозмірною точкою... Без поняття довжини, а не просто дуже-дуже маленька... Але, якщо наш світ, складений з них, «на наш погляд» все ж має протяжностей, її «довжину» можна порахувати рівною одній далі неподільній одиниці. (Ці дві різниці називаються «математичний сенс» і «фізичний зміст» точки.)
... Однак, виникає питання: скільки ж «кінцевих частинок» поміщається в одному нашому метрі, наприклад?.. - Відповідь: незліченна безліч, раз кожен з них не має своєї довжини... А від такого простого умовування витікає умовність виділення тут нами якоїсь «кінцевої частинки» - це є тільки «спритний» прийом логічного пізнання, щоб досягти розуміння принципів!.. Насправді (при «серйозному підході») - нескінченно дрібні (навіть без поняття дрібності) «чорні» і «білі» «частинки» практично Який, у свою чергу, «незаконний» через наявність у Мирозданії лише в одному екземплярі... - А звідси далі «визирає» нераз-рішучість в принципі протиріччя між дискретністю і безперервністю самих глу-бінних основ Мирозданія на користь якоїсь однієї сторони...
... Коли не можна вибрати одне з двох, треба вибрати середину, звичайно ж... - Вирішити таке велике протиріччя можна так, і тільки так: будь-яка «частинка» містить в собі не-переривний «ефір», а будь-який такий «ефір» складається з дуже дрібних дискретних «часточок»... Інакше кажучи, Світобудова складена зі Структур, Нескінченно вкладених один в одного... Межі таких вкладеностей встановити неможливо (ні нами, на самій Природою), - а від-сюди слід реальна, істинна, Абсолютна нескінченність таких масштабних структур в Мирозданії, - і в більш дрібну, і в більш велику «від нас» сторони!.. Ми самі разом з нашим «навколишнім світом» - теж такі масштабні структури, «загублені» в безглузді
(Неймовірно, але ж логічно, чи не так?! Не таке Світобудова буде набагато важче навіть намагатися уявити - в будь-якому іншому варіанті воно буде Нелогічним!)
(Доречно буде тут зауважити для «швидких читачів»: мова йде не про речовину, ісклю-чаю вакуум або простір, - мова йде про все суще (і ніби не-суще)! «Порожній простір» або «повний вакуум» теж складається з тих же структур, тільки набагато дрібно-го масштабного рівня, мається на увазі.)
Однак, продовжимо обговорювати умовно-вигадані «кінцеві частинки», як якби вони реально існували (природа сама поводиться так, як ніби вони існують):
- Неможливо вказати на будь-яку причину різного співвідношення «чорних» і «білих» часточок, - значить в Мирозданії в цілому вони рівнораховані (1:1).
- Неможливо встановити будь-яку межу їх чисельності - значить Світобудова про-стирається нескінченно.
- Неможливо надати якусь реальну якість «чорним» і «білим» часточкам, ста-вяща одних «значущіша» за інших - значить їх відмінність зводиться до рівноправної «дзеркальної» протилежності: те, що умовно назвали «чорним», легко можна б назвати «білим», і навпаки.
... Спроба вигадати будь-яких інших умов буде рівносильно внесенню «третьої сутності» в основи Мирозданія... Яка тут же підпала б під всі інші проблеми, на додачу самої себе.
Частинки світобудови повинні розділятися (відокремлюватися) один від одного чимось... У ролі роздільника ми, насамперед, інтуїтивно уявляємо собі Абсолютну Пустоту або Ніщо... Але, якби між двома частинками було Ніщо, це буквально означало б «ні-чого немає», тобто частинки стикаються... Якщо ж у частинки з одного лише краю, скажімо, знаходиться не інша частинка, а Ніщо, - це означало б просто кінець кількості сусідів - їх більше немає... - Звідси слід твердий висновок, що Абсолютна Пустота або Ніщо в природі існувати не може. Чого доводили багаторазово і до нас...
Отже, роздільниками частинок можуть служити тільки частинки іншого виду - «чорні» для «білих» і «білі» для «чорних»... Таке чергування нагадує.... - (Далі читайте http://samlib.ru/m/miftahow_z_m/mirozdanie-1.shtml)
