Атрезія хоан - порушення прохідності порожнини носа, пов'язане з її повним або частковим зарощенням сполучною, хрящовою або кістковою тканиною. Атрезія хоан може бути вродженим пороком або придбаним станом внаслідок травм і запальних захворювань порожнини носа. Провідною ознакою захворювання є порушення носового дихання різного ступеня вираженості. Діагностика атрезії хоан включає огляд отоларинголога, риноскопію, катетеризацію носової порожнини і рентгенконтрастне дослідження. Лікування атрезії хоан можливе тільки хірургічним способом. Операція полягає у видаленні надлишку кісткової або перепінчастої тканини з формуванням хоанічного отвору і відновленням природної циркуляції повітря в порожнині носа.
Загальна інформація
Хоани або внутрішні ніздрі являють собою отвори задньої стінки носової порожнини, через які вона повідомляється з ковткою. Саме через хоани вдихуване носом повітря потрапляє у верхні дихальні шляхи. Закриття хоанальних отворів при атрезії хоан особливо важко переноситься грудними дітьми, оскільки носове дихання є у них переважаючим.
Вроджена атрезія хоан досить рідкісна аномалія внутрішньоутробного розвитку. У 90% випадків вона пов'язана із зарощенням порожнини носа кістковою тканиною і в 10% випадків з утворенням сполучної мембрани. Товщина атрезії може коливатися від міліметра до 1-1,5 см. Вроджена атрезія хоан, як правило, діагностується в період новонародженості або в ранньому дитячому віці. У багатьох випадках вона поєднується з іншими вадами розвитку: викривленням носової перегородки, готичним небом, вродженою коломбою райдужки, подвоєнням козелка вуха, «заячою губою» або «вовчою пасттю». Придбана атрезія хоан може розвинутися в будь-якому віці і має посттравматичний або поспішний характер.
Атрезія хоан
Причини виникнення атрезії хоан
Вроджена атрезія хоан пов'язана з порушенням ембріонального розвитку в перші місяці вагітності. Вона розвивається в результаті затримки або переривання процесу відділення носової порожнини від горлянки. Спочатку поділ носа і горлянки відбувається мезенхімальною мембраною, яка в подальшому розсмоктується, залишаючи після себе отвори - носові хоани. Збереження мембрани або її заміщення кістковою тканиною призводить до виникнення атрезії хоан.
До причин, здатних викликати внутрішньоутробне формування атрезії хоан, в отоларингології відносять хронічні захворювання матері (хронічний пієлонефрит, бронхіт, цукровий діабет тощо), перенесені нею в період вагітності інфекції (кір, краснуха, грип, хламідіоз, токсоплазмоз, Також простежується генетична схильність до виникнення атрезії хоан.
Придбана атрезія хоан найчастіше спостерігається після серйозних травм і опіків носа. Вона обумовлена розвитком у процесі загоєння тканин порожнини носа сполучних рубців. У деяких випадках атрезія хоан розвивається в результаті рубцювання після перенесеного гнійно-запального процесу в порожнині носа. Вона може виникнути внаслідок сифілісу, дифтерії, скарлатини, кору, системної червоної вовчанки.
Класифікація атрезії хоан
За поширеністю зарощення на одну або обидві половини носа розрізняють одно- і двосторонню атрезію хоан. Якщо зрощення повністю перекривають порожнину носа, то говорять про повну атрезію хоан. Якщо ж існуюча перегородка має отвори або неповністю перегороджує носову порожнину, то атрезію хоан класифікують як часткову. Залежно від характеру тканини, з якої сформовано зарощення хоанічного отвору, виділяють кісткову, перепінчасту і змішану (кістково-перепінчасту) атрезію хоан. Остання має вигляд кісткового кільця з перепонкою всередині. В окремих випадках кісткова атрезія має острівці хрящової тканини.
Клінічні прояви атрезії хоан
Найбільш небезпечна повна вроджена атрезія хоан. Новонароджена дитина дихає виключно носом. Тому при повній атрезії хоан крик є єдиним способом, при якому повітря потрапляє в дихальні шляхи дитини. У результаті у новонародженого швидко розвивається гіпоксія і дихальна недостатність, може настати асфіксія, що призводить до летального результату.
Клініка часткової вродженої атрезії хоан залежить від ступеня їх зарощення і більш виражена при двосторонньому характері облітерації. У таких випадках атрезія хоан може призводити до хронічної гіпоксії, наслідком якої є неправильне формування лицьового скелета, порушення зростання зубів, відставання дитини в психічному розвитку. Порушене носове дихання може викликати у новонародженої скрути при сосанні, спровокувати відмову дитини від грудей і недоїдання з розвитком гіпотрофії.
У дорослих найчастіше спостерігається одностороння атрезія хоан. Основними скаргами при цьому є: зниження нюху, порушення носового дихання в одній з половин носа і періодичне відділення з неї рясної кількості каламутної і густої сер. Скупчення суті відбувається через непрохідність хоанічного отвору в ураженій половині носа. Слиз збирається в самій глибині біля задньої стінки носа і утворює велику грудку. Її мимовільне вилиття відбувається при нахилі голови пацієнта. Двостороння атрезія хоан супроводжується появою мерзотності голосу.
Діагностика атрезії хоан
Повна вроджена атрезія хоан діагностується відразу ж після народження дитини. Часткова атрезія залежно від вираженості порушень дихання може бути виявлена в більш пізньому віці. Підозра на наявність атрезії є показом до негайного огляду дитини отоларингологом. Основним методом, що підтверджує діагноз атрезії хоан, є зондування носової порожнини. При проведенні дослідження введений в ніс зонд не проходить в горлянку, а впирається в щільне утворення, що перекриває задню стінку носової порожнини.
У діагностиці атрезії хоан також застосовують контрастне рентгенологічне дослідження. Воно полягає у виконанні рентгенографії черепа в бічній проекції після введення в порожнину носа рентгенконтрастного розчину. Скупчення контрасту в носовій порожнині і відсутність його проходження в носоглотку підтверджує діагноз атрезії хоан. При частковій атрезії на рентгенограмі можна спостерігати часткове проходження контрасту в горлянку у вигляді вузьких смуг.
При проведенні риноскопії у пацієнтів з атрезією хоан виявляється сухість і атрофічні зміни слизової носа. У деяких випадках виявляється недорозвинення або атрофія носових раковин, укорочення нижньої носової раковини, відсутність її заднього кінця і збільшення переднього. Перегородка носа при односторонній атрезії хоан відхилена в бік атрезії, при двосторонній - знаходиться по середині.
Диференційний діагноз атрезії хоан необхідно проводити з чужорідним тілом носа, травматичним пошкодженням носових ходів, доброякісними пухлинами порожнини носа, великим розростанням аденоїдів, хоанальним поліпом.
Лікування атрезії хоан
Усунення атрезії хоан проводиться хірургічним шляхом. Повна вроджена атрезія хоан із загрозою асфіксії є показом до термінового проведення втручання. Тимчасовим заходом у таких випадках може бути троакарний прокол у місці зарощення хоани і введення в отриманий отвір катетера, через який здійснюється носове дихання. При частковій атрезії хоан, що не супроводжується вираженими дихальними порушеннями, операція може бути відкладена до більш старшого віку і зазвичай проводиться в дошкільному періоді.
Корекція атрезії хоан полягає у видаленні тканин, що перешкоджають сполученню носової порожнини з ковткою, і відновленню природної прохідності повітроносних шляхів. Операція може бути проведена доступом через ніс (трансназально) або через розріз у небі (транспалатально). Перший доступ більш простий, однак він має більший ризик післяопераційного закриття носових ходів. Кісткову атрезію хоан великої товщини спочатку просверлюють, а потім розширюють отвір долотом, кістковими щипцями або пилком. Перепінчасту атрезію хоан вичерпуються. Для збереження сформованого отвору в нього вводять дренажну трубку, вилучення якої можливо не раніше, ніж через 3 тижні після операції. При утворенні спайок у післяопераційному періоді роблять їх розсічення і на кілька днів вводять у порожнину носа спеціальну пластину, що перешкоджає їх повторному виникненню.
На жаль, оперативне втручання при атрезії хоан часто призводить до рецидиву захворювання за рахунок післяопераційних рубцевих змін, а повторні хірургічні операції лише посилюють атрезію. Для попередження післяопераційного рубцювання після вичерпування зайвих тканин на раневу поверхню накладають тонкий лоскут на ніжці, який беруть зі шкіри обличчя. Лоскут підшивають спеціальними швами, які утримують його на поверхні раневого дефекту і при цьому не здавлюють краю.
