ПАРТІЙНЕ НАВЧАННЯ.
Вибори за партійними списками накладають відповідальність на партію не тільки за діяльність в уряді і парламенті, а й за вміння вирішувати проблеми в місцевих органах влади. І якщо в парламентах засідають партійні «боси», то в місцевих органах влади працювати пройдеться людям досить далеким від партійних теоретиків. Але саме їхня діяльність буде чималою мірою напрацьовувати авторитет партії. А тепер питання: - якою мірою керівництво партії може бути впевнене в членах власної партії?
Під час однієї з популярних телепередач піднімалося питання про відсоток, що забезпечує проходження партії в органи державної влади. Висловлювалася думка про необхідність підвищити відсоток від існуючих 3% до 7% -10%. Тут же заперечували - мовляв, тоді не враховується думка безлічі виборців, які голосували за партії нево-йшли у владу. Але всього лише досить навіть побіжно ознайомитися з програмами цих партій, щоб переконатися, що ні чого несподіваного там немає, там все теж, що обіцяється програмами партій, що пройшли до влади. Це типово для сучасних партій, програми яких - це демагоги-чеські заяви, що полягають у переліку соціально-економічних досягнень розвинених країн. Велика кількість політичних партій це далеко не ознака найвищого рівня демократії в країні, це швидше вказує якраз на протилежне - на прагнення безлічі людей прорватися до влади будь-якою ціною. Як правило, людина, що володіє достатніми засобами, користуючись ними, організовує і реєструє політичну партію, яку і містить, наймаючи іміджмейкерів, політтехнологів та інший контингент фахівців. В результаті, в партіях з'єднуються люди в більшості своїй випадкові, більше цікавляться матеріальними благами і можливістю так само дорватися до влади.
У більшості випадків організатор партії це або високопоста-влений чиновник, або бізнесмен з нових, спроба дізнатися історію капіталу якого може закінчитися відрізаною головою. Всі вони, звичайно, стверджують про свою величезну любов до народу і країни. Може і люблять, сперечатися навряд чи варто, але...
З цього приводу один і найавторитетніший авторів сказав дуже ясно: - «Швидше верблюд пройде в голкове вушко, ніж багатій потрапить у Царство Небесне». Малося на увазі, що багатій в силу свого мислення не здатний мислити поза матеріальних благ, він у всьому, на що впаде його погляд, бачить тільки можливість заробітку.
Ці ознаки вказують, що сучасна політика не далеко пішла від середньовічної, при якій дворяни ставали під прапор якогось із герцогів і сліпо виконували його накази. Того ж вимагають і сучасні політичні «герцоги» від своїх партійних «дворян».
Системна криза, що вразила країну результат існуючої політичної системи. Високопоставлені чиновники вихованці комуністичної централізованої системи, тому не знають і не бажають приймати іншу систему управління крім централізованої.
Бізнесмени ж досягли успіху, використовуючи вироблену у власному підприємстві систему влади. Нічого доводити, що на будь-якому підприємстві система управління досить централізована, при якій вирішальний голос належить керівнику. Ті ж принципи ці керівники впроваджують і в систему партійного управління. Це призводить до того, що, незважаючи на відмінності в назвах, різних політичних партій країни, принципи їх діяльності, як і програми практично не відмінні. Мало того, і програмами їх назвати не можна - в якості своїх програм як правило представляють соціально-економічні досягнення розвинених країн.
У підсумку:- політична система країни ґрунтується на політичних партіях, які є знаряддям просування до влади свого лідера. Найважливішою ознакою цього твердження є відсутність ведення так званого політичного навчання. При якій готуються кадри для політичної діяльності, виробляється уявлення про проведену політику, виробляється уявлення про фундаментальні поняття - про демократію, про права людини, про політичну систему. Тому сучасні політичні партії не можна назвати тим, що мається на увазі під єдиною командою.
Якщо враховувати всі ці фактори, то в політичній системі, яка вчить всі ці фактори, цілком достатньо двох політичних партій: - одна з партій при владі, друга в опозиції, контролює владу і виступає в якості резервної системи управління. У будь-якій відповідальній системі управління здійснюється дублювання, для того щоб підстраховувати основну систему управління на випадок виходу її з ладу. Опозиція формує тіньові кабінети для кожного рівня державної влади, і в разі відставки влади негайно приймає відповідальність на себе, маючи альтернативні методи вирішення проблем, з якими не зуміла впоратися влада.
Велика кількість партій - не зможуть ефективно виконувати ці функції повною мірою, і призведе це до розпилення кадрів і засобів. Не слід боятися переходів з однієї партії в іншу, всередині кожної партії бажано так само мати свого роду «тіньові кабінети» дублюють основний ланцюжок управління, що підвищить мобільність і ефективність рішень.
Партійна діяльність не повинна обмежуватися «бурхливою» діяльністю платних політтехнологів в останній тиждень перед виборами. За допомогою мітингових закликів партійних лідерів сформі-рувати команду мало реально. Команда формується в реальній кожно-денній роботі. І обов'язком лідера є визначення напрямку цієї роботи.
Теорія політичної діяльності поки дуже слабо розроблена, зводить її тільки до боротьби за владу, що занадто примітивно. Оскільки саме уявлення про владу так само ще слабо розроблено, більшість сучасних політиків зводить уявлення про владу до можливості творити свавілля за гроші платника податків. Це цілком реально для централізованої тоталітарної політичної системи, а демократична політична система уявлення про владу зводить до найбільш ефективного управління громадськими засобами.
Головним завданням партійної роботи є необхідність донести до членів партії, особливо до партактиву, чітке уявлення про основні поняття - влади, демократії, політичної діяльності у всіх рівнях влади. Єдність команди досягається єдністю поглядів на основні проблеми суспільного життя.
