Таке явище в побуті часто називають «вродженою грамотністю» - начебто ці люди народилися з умінням правильно писати. Звичайно ж, це невірно: неможливо народитися зі знанням правил орфографії та пунктуації якогось певного століття (а то й десятиліття). У чому ж справа? Мабуть, справа тут у хорошій зоровій пам'яті: «вроджено» грамотна людина пам'ятає слова як картинки. В принципі, в цьому немає нічого неможливого. Це показали спостереження над людьми з розділеними півкулями: у нормі (у правшої) мовну інформацію може обробляти тільки ліва півкуля. Але виявилося, що деякі дуже поширені слова люди іноді можуть дізнатися і без допомоги лівої півкулі - значить, вони пам'ятають їх, як картинки. Взагалі кажучи, пам'ятати слово, як картинку, можуть не тільки люди, а й мавпи: у бонобо Канзі, який вчив мову-посередник «єркіш», що складається з клавіш з абстрактними зображеннями (лексиграм), на деяких клавішах в якості таких зображень були написані слова. І Канзі їх запам'ятав.
Чи бачили Ви коли-небудь, що робить «вроджено» грамотна людина, коли не може згадати в точності, як пишеться те чи інше слово? Він пише на папірці обидва можливих варіанти - і тут же один з них з огидою замазує, густо-густо, щоб стало зовсім не видно. Ключове слово тут - омерзіння: дійсно, неправильно написане слово викликає у «вроджено» грамотну людину масу негативних емоцій. Про це пише Ірина Левонтіна: «для багатьох грамотних людей сам вид безграмотного тексту мучителен, як скрип пінопласту». Зате писати такій людині дуже легко: поки приємно - значить, все правильно, а якщо раптом рука помилково виведе не ту букву (або палець промаже за клавішею), підкіркові структури мозку, що відповідають за емоції, відразу подадуть сигнал: «фу, яка гидота!», і можна буде швидко все виправити (головне, зрозуміло, на що: на те, що не викликає негативних емоцій).
Зазвичай вважається, що «вроджену» грамотність можна придбати, якщо багато читати. У більшості випадків це дійсно допомагає, але не завжди: якщо ви читаєте занадто швидко, вгадуючи слова по загальному, приблизному контуру, «вродженій» грамотності вам не бачити - занадто невеликі відмінності контурів у слова, написаного правильно, і слова, написаного з помилкою в одну букву. Що ж робити, особливо тепер, коли чи не головним показником успішності читання в багатьох випадках вважається його швидкість? Мені здається, що тут могли б допомогти вправи, спрямовані на деталізацію картинки: взяти список «словникових» слів, з неперевірюваним гласним і згодними, і виписати з нього, наприклад, всі слова, у яких гласні йдуть в алфавітному порядку. Або всі слова, у яких у другому складі буква «і». Або всі слова, у яких всі згодні літери - «дзвінкі» (тобто такі, які зазвичай позначають дзвінкі звуки). Або - та що завгодно, аби лише зовнішній вигляд слова став максимально деталізованим. Неможливо написати «собака» з «а» після «с», якщо виписував його як слово, в якому є «о». До речі, звичка «деталізувати картинку» допомагає і в житті: така людина не купить підроблений товар, чия назва відрізняється від справжнього на цілу букву.
А найголовніше, чого робити ні в якому разі не слід, - це писати фонетичну транскрипцію. Особливо цілих слів. Особливо в рядок - тому що в цьому випадку зовнішній вигляд слова з «неправильними» (з точки зору орфографії) літерами примелькається, стане звичним і перестане викликати однозначні негативні емоції. І ось тоді, зустрівшись зі словом, вам доведеться щоразу болісно вибирати, яка ж з двох однаково звичних картинок є правильною. Згадувати всі правила і винятки - і так чи не для кожної літери в слові. Жахлива перспектива, чи не так? Отже, якщо не хочете мучитися, вчіться, дивлячись на правильні слова.