Задамося простим питанням: а чи насправді те, що ми відчуваємо всередині себе, - це те, що існує зовні? Навіть з дослідів над істотами, близькими до нас, ми виявляємо, що ми не відчуваємо справжню, єдину картину світу. Припустимо, бджола або собака відчувають її по-іншому.
Якби змінилися наші органи почуттів, ми б сприймали це інакше. Наприклад, у мене порушується барабанна перепонка, і мені здається, що звуку немає. Чи насправді ні, чи я так відчуваю? Звичайно, тільки я так відчуваю.
Моя природа - людська, фізіологічна, а зовнішня може бути зовсім іншою, я навіть не знаю - якою, оскільки ніколи не можу вийти за межі своїх почуттів. Тому я ніколи не відчуваю той світ, який існує навколо мене. Я сприймаю тільки мої реакції на щось, що впливає на мене.
Тому правдивий вчений не говорить про спіткання світу, він говорить про спіткання наших реакцій на щось, що впливає на нас. Я взагалі не можу сказати, що являє собою світ, в якому я існую. Тобто я отримую якісь враження, відчуття, тільки завдяки тому, що так створений. А якби в мені змінилися органи почуттів, їх діапазони, або з'явилися б інші, які мені не відомі, то моє враження про себе і оточуючих мене було б зовсім іншим.
Чи можемо ми взагалі якимось чином визначити, чим насправді є світ, в якому ми живемо, чи є щось поза нами? Або світобудова, всесвіт навколо мене, я, інші - це всього лише ілюзія? На це питання людина не може відповісти, виходячи з тих п'яти органів почуттів, які в ній є.
У наш час ми вже бачимо обмеженість підходу до вивчення природи. Це особливо яскраво простежується в квантовій фізиці, де ми стикаємося з особливими, парадоксальними явищами. За часів Ньютона вважалося, що світ такий, яким ми його сприймаємо. Є людина - спостерігач, і те, що вона спостерігає, знаходиться перед ним. Людина існує, помирає, а картина світу залишається постійною. Вона природним чином змінюється сама по собі, оскільки всесвіт розвивається, але людина ніяк не впливає на цю картину. Це погляд науки згідно з Ньютоном.
Потім з'являється інший погляд. Існує людина, яка спостерігає світ, але це не та картина, яка бачиться ззовні. Вона є сукупністю властивостей людини і того, що вона спостерігає. Людство прийшло до цього, виходячи з вивчення себе. Ми почали вивчати свою фізіологію і побачили, що залежно від наших здібностей, органів почуттів, від їх розширення приладами і т. д., ми бачимо іншу картину. Значить, ми не просто об'єктивно спостерігаємо щось, існуюче, а одночасно беремо участь у процесі спостереження. Це вже близько до точки зору знаменитого вченого Х'ю Еверетта.
Зараз ми підходимо до подання зовсім іншого. Існує людина, яка відчуває щось в собі. Що ж? Він відчуває рівномірне поле, в якому він знаходиться, а все інше, тобто образи, уявлення про зовнішній і внутрішній світ утворюються всередині людини. Всередині нього існують світи, а поза ним немає нічого. У цьому починають погоджуватися дослідники в галузі квантової фізики, і основні, природничі науки вже наближаються до такого погляду.
Сходинки осягнення світу людиною впливають на те, як вона визначає світ, в якому існує. До тих пір, поки він не вийде на такий рівень осягнення, що зрозуміє: все залежить тільки від його внутрішніх властивостей.
Ми можемо відчути світ таким, яким він цілком може бути - таким, що приносить виключно радість і насолоду. Бажаємо всім читачам переконатися в цьому самим!
