Може бути це тривало години, може - миті, але Твій світ поза часом і простором, там, де є Ти, є тільки щастя і... тільки щастя!
І я летів до Тебе, залишивши своє тіло і всяку думку, крім тієї, що вела мене до Тебе. А ким же я був тоді? Напевно, все тією ж думкою. Думаю, що я є Я. Хто ж тоді цей Я, якщо я все забув крім бажання швидше злитися з Тобою? Але тоді я взагалі не думав про це. Тоді я стрімко мчав крізь безліч світів і не помічав нічого навколо. Чи до того, коли Ти кличеш? Це я зараз розумію, що Ти кликав мене, адже інакше до Тебе ніяк не потрапити... А тоді?
Тоді я так швидко поспішав, що мені зовсім не здавалося дивним і незвичним, як моя сутність змінювалася в міру наближення Тебе. Да, сперва была мысль, что т я от самый счастливый человек, которого Ты зовешь. Но эта мысль сгорела и я уже был просто сгустком мыслей, идей, качеств, которые мне так хотелось преподнести Тебе... Це теж згоріло, та я й не думав обернутися назад. Я був вже просто суттю, що можна назвати життям, адже я залишався все ж собою і пам'ятаю, що це був Я. А до Тебе було ще так далеко...!
Але потім здійснилося. Так! Я злився з Тобою, я був Тобою, я був так близько до Тебе, що майже нічого не пам'ятаю про Твій світ. Я просто впевнений, що людський Рай залишився далеко позаду, тому що там, де Ти Є - є кінець всього!. Там, де Ти є - є початок всього!
Але тоді я страждав. Це просто не можливо відчувати хоч якісь почуття поруч з Тобою, крім любові, але.... Я кричав до Тебе, що ось він я, тут... нонечем було кричати. Я хотів згадати молитви до Тебе, але.. Ну хоч якось звернути твою увагу до себе! Хоч якось показати, як же я ТЕбя люблю! Але...
Але я був Тобою і небуло більше ні бажань, ні пристрастей, ні... Була тільки ЛЮБОВ!
И я Милость Твоей вернулся вдруг в свой маленький мирок, к своим мелочным проблемкам, к привязанностям к близким людям, и даже к дурным привычкам. Спасибі Тобі, коханий мій Господь! Тепер я розумію, що тільки тут я хоч щось значу для Тебе, тут я потрібен Тобі...
Ні, звичайно! не так! Але тільки тут я можу виконувати своє справжнє призначення - бути іскрою Твоїх Думок. Знову і знову прагнути до Тебе. Це тільки і є сутність Любові. Бути хоч кимось, хоч чимось, але тим, хто Тобі цікавий.
Правда, мир этот так устроен, что вязнешь в нем, как в болоте, и уже забываешь большей частью ту радость стремления к Тебе, даже начинаешь путать эту радость с мирскими... Але це вже для мене не так сумує, адже навіть гріх мій, я знаю, він тільки епізод Твого сценарію. Якого? Та хіба нам, людям, іскоркам, зрозуміти весь Твій намір? Та й чи потрібно це? Мені здається, що важливіше зрозуміти, що це все тільки для Тебе. Цього достатньо. Для чого достатньо? Ось вже дрібничкові думки! Хто насправді зрозуміє, що є Ти - тому вже нічого не потрібно. Навіть найпривабливіші куточки Твого Раю. Тому що ті, хто може думати про Тебе, вже в Раю. Ти ж більше ніж найбільш жаданий Рай!
