Що ж примушує однакову вихідну матерію приймати різні фізичні стани - тверде (гори), рідке (вода), газоподібне (повітря), плазмове (блискавки і північне сяйво)? Це може відбуватися лише в результаті впливу на неї якоїсь сили.
Переважання сили тяжіння над відштовхуванням створює твердий стан матерії. У міру ослаблення тяжіння і посилення відштовхування послідовно виникають рідкий, газоподібний і плазмовий стан. Причому, якби в природі діяла тільки одна сила, то вічно існував би один і той же стан матерії. Їх різноманіття виникає лише в результаті впливу різних поєднань двох сил.
Цей принцип - поєднання двох протилежних сил - діє не тільки у фізичній природі, а й у всьому Світобудові. Візьмімо, наприклад, два знайомих поняття - добро (альтруїзм) і зло (егоїзм). Уявімо собі, що у світі немає зла. Тоді нашим вічним станом було б добро. У такій ситуації неможлива ніяка зміна. Вона абсолютно нерухома і такою ж мірою абсолютно безжиттєва, тому що в ній немає ніякої можливості розвитку - розвиватися нікуди. Лише наявність другої протилежної сили, сили зла, дозволяє формувати незліченну кількість їх поєднань. А це, в свою чергу, створює можливість руху між ними, створює життя.
Конкретна ситуація завжди є поєднанням двох протилежностей, якоїсь середньої між ними. Наприклад, хвору дитину мати примушує прийняти гіркі ліки. У цій ситуації для дитини чільною силою є зло - мама зла. Добрий намір мами від нього прихований, але він присутній. Просто дитина його не сприймає. Мама вимушено, але свідомо вибудувала для дитини середню з переважанням зла.
В іншому прикладі шахрай, бажаючи обдурити інших, збудує середню з ухилом до добра, приховавши злу силу, злий намір. Тобто, справжній характер ситуації визначається наміром дії, але в ньому (в дії) завжди поєднуються дві протилежні сили. Тому абстрактне твердження «добро краще зла» в принципі невірне, тому що незрозуміло, щодо якого наміру обидва ці поняття вимірюються. Правильним буде твердження: у цій конкретній ситуації для досягнення конкретної мети добро краще зла (або навпаки). Досягти результату можна лише за рахунок поєднання добра і зла, за рахунок золотої середини між ними.
Потреба підносити добро
Стало аксіомою твердження, що людина природно егоїстична і заради задоволення свого бажання готова заподіяти іншому будь-яке зло. Сьогодні все більше і більше починає переважати думка, що коренем всіх наших бід є людські відносини, переважання в них зла над добром. В результаті ми маємо цілий букет криз у всіх без винятку областях.
Співвідношення добра і зла (рівень егоїзму і альтруїзму) в наших відносинах досі худо-бідно вдавалося регулювати в певних межах горезвісною системою моральних і правових норм. Але стає очевидним, що зростаючий егоїзм в умовах глобальної кризи не рахується вже ні з якими заборонами. Егоїстичні взаємини привели світ на межу фізичного самознищення (екологія, зброя масового знищення).
У цьому положенні перед нами вимальовуються лише дві можливості:
- або люди свідомо погодяться змінити стосунки з егоїстичних на протилежні - альтруїстичні;
- або зроблять це вимушено, під тиском наростаючих страждань в результаті розвитку глобальної кризи і, не дай бог, ядерної війни;
Як же це ми, які вважають себе розумними істотами, докотилися до такої ситуації? Як нам упокорити зло і підносити добро?
Потрібна допомога
Зрозуміло, що в людських відносинах необхідно з сьогоднішнього рівня відносин - переважання зла над добром, перейти до іншого - переважання добра над злом. Давайте подивимося, як це здійснює природа.
Перехід електрона з однієї орбіти навколо ядра атома на іншу вимагає зміни його енергії - необхідно або її збільшити, або частково випромінювати. У самому електроні немає зайвої енергії для цієї дії, оскільки він у кожен конкретний момент завжди перебуває в рівноважному енергетичному стані. Значить, вплив на нього може бути здійснено тільки ззовні з більш високого енергетичного рівня. Точно так само для переходу рідини в газоподібний стан необхідний її підігрів зовнішнім фактором.
Аналогічно в тваринному світі і в світі людей вплив сторонніх факторів (посуха, землетрус, війна) також здатний змінити рівень взаємин.
Т. о., в системі «Природа» ніякий рівень не може самостійно, своїми силами змінити свій стан. Лише барон Мюнхгаузен вмів піднімати себе за волосся. Для цього необхідна «допомога» у вигляді впливу з боку більш високого рівня.
Наука вже давно дійшла висновку, що вся наша реальність - від елементарних частинок до скупчень галактик і від найдрібніших клітин до людського організму - являє собою єдину систему. Розвиток у ній йшов у напрямку об'єднання її елементів у все більш і більш складні підсистеми.
Під тиском суворих умов первісного світу наші предки з метою елементарного виживання вимушено об'єдналися і інстинктивно сформували племінні, альтруїстичні за своєю суттю, взаємини. У них просто не було альтернативи. Т. о., більш висока за рівнем об'єднання система «Природа» в конкретних умовах первісного світу підпорядкувала в підсистемі «Людство» егоїзм (зло) альтруїзму (добру). У ході розвитку людина знайшла здатність вижити поза племені, і тотчас же ослаблий тиск на його егоїстичну суть призвів до розбиття альтруїстичних племінних відносин. З цього моменту в наших взаєминах все більш чільним стає егоїзм.
На рівні ж інших живих природних організмів у відносинах між їх частинами-органами продовжує головувати альтруїзм. Адже поза організмом ніяка його частина функціонувати не може. Тому в них панує взаємодопомога з метою збереження організму в цілому, збереження єдино можливої для них форми існування.
Егоїстичний шлях розвитку завів нас у небезпечний глухий кут і тиск з боку Природи стає вже нестерпним. Адже ми, будучи хоч і вінцем розвитку Природи, тим не менш, залишаємося її елементом. І при цьому дозволяємо собі не дотримуватися закону альтруїстичних відносин, що діє в ній. Тиск з її боку на наш егоїзм сприймається нами як страждання і зло - адже воно «ламає» нас. Тобто. Природа проявом зла вимагає скоригувати рівень наших відносин у бік головування добра (альтруїзму), повернутися до становища, що існувало на зорі розвитку людства. Але якщо тоді люди перебували в альтруїстичних відносинах вимушено, інстинктивно, то тепер повернення має бути результатом усвідомлення неможливості подальшого розвитку шляхом егоїстичних взаємин.
У нас є єдина можливість звернути злий тиск Природи в добро - змінити до нього ставлення. Це аналогічно ситуації з упертою дитиною, яка не бажає вчитися. Жорсткий (злий) тиск батьків і системи виховання все одно примусять його закінчити школу. Але це відбуватиметься шляхом конфліктів і страждань. Якщо ж він припинить впрямитися і приймати в багнети вимоги, стосунки негайно набудуть протилежного, заохочувального характеру. А якщо він, випереджаючи вимоги до нього, почне заздалегідь звертатися за допомогою, то його стосунки з батьками і вихователями стануть дружніми і добрими.
Т.о., наша задача состоит, как минимум, в непротивлении изменению человеческих взаимоотношений с эгоистических на альтруистические. А як максимум, в усвідомленому і випереджаючому бажанні впливу Природи з метою повернути нас до них.
Якщо люди теж почнуть дотримуватися чинного в Природі закону взаємин, всі елементи системи будуть знаходитися в повній згоді один з одним. У системі зникнуть протиріччя, і її функціонування стане максимально ефективним. Відповідно, кожен її елемент, в тому числі і людство, буде відчувати насолоду. Виходить, що у «злого» тиску Природи завжди був незмінно добрий намір. Нам лише необхідно щиро, всім істотом захотіти змінитися і попросити для цього допомоги у неї.
