Він її визначає наступним чином: «Додавальна вартість є не що інше, як надлишок тієї кількості праці, яку дає робітник, над тією кількістю овіщеної праці, яку він отримав у своїй власній заробітній платі як вартість своєї робочої сили» (Маркс К., див. Маркс К. та Енгельс Ф., Соч., 2 вид., т. 23, с. 190 - 91).
Як пише в книзі «До вивчення» Капіталу «К. Маркса» В.Леонтьєв, «Додавальна праця робочої сили є дарова праця для капіталу і тому утворює для капіталіста додавальну вартість - вартість, за яку він не сплачує еквівалента», тобто краде.
Далі ця надбавкова вартість, овіщена в товарах і послугах, надходить на ринок і ми з уже частково обікраденої заробітної плати ще раз платимо за вже вкрадену у нас працю.
Більше того, якщо зарплата залежить від нашої працездатності, то ціна товару призначається з урахуванням зовсім інших критеріїв, однакових для всіх людей і поза всяким зв'язком з їх здібностями. Але ці здібності (фізична сила, витривалість, кмітливість, лінощі...) отримані кожним при народженні і, в основному, нашому впливу непідвладні.
Виходить, що такий метод реалізації додавальної праці означає, як мінімум, для всіх подвійну, а для багатьох і потрійну, експлуатацію. Людина, її здібності, інтереси, слабкості і нахили при цьому перетворені на товар. І навіть людські відносини розглядаються виключно як обмін вартісностями. Причому наша егоїстична природа змушує нас прагнути до нерівноцінного обміну: кожен намагається дати менше, а отримати більше. В результаті ці відносини носять загальний конкурентний і ворожий характер.
Іншими словами, кожна людина прагне вкрасти працю іншого. У сфері виробництва підприємець краде працю працівника, у сфері обміну даючий і одержуючий прагнуть обікрасти один одного.
Чому це відбувається?
Тут мають місце два фактори: сам по собі процес реалізації додавальних вартісностей (їх обмін на гроші) і характер цього процесу. Відмова від обміну неможлива, оскільки означала б повернення до часів натурального господарства. Вже не кажучи про те, що не в нашій владі зупинити дію законів суспільного розвитку.
Залишається пошукати можливість і напрямок зміни характеру цього обміну. Саму можливість красти працю один одного створюють нам такі риси процесу обміну:
- наявність додавальних вартісностей;
- прагнення до нееквівалентного їх обміну;
- індивідуальний характер володіння додавальними вартістю;
- оцінка наших відносин лише і тільки через призму обміну вартісностями.
Як цього уникнути?
Де ж тут ланка, вчепившись за яку можна витягнути весь ланцюг? Загальними для всіх цих чотирьох факторів є поняття вартості та індивідуальний характер володіння нею. Насправді, додавальна вартість сама по собі і вкрадена при нееквівалентному обміні праця оцінюються у вартісних одиницях (грошах). Взаємовідносини, що виникли в ході обміну, також характеризуються за допомогою грошей - яку вартість дав і яку отримав натомість. А все це оцінюється лише з точки зору інтересів індивідуального власника вартісностей.
Ліквідувати ці два фактори можна лише шляхом об'єднання цих власників в єдину спільність. У ній інтересом кожного буде не збільшення володіючої ним вартості, а нарощування вартості, що знаходиться в розпорядженні спільності в цілому.
Звичайно ж, всі пам'ятають невдалий досвід створення такої спільності в СРСР. Але справа в тому, що вона вже багато мільйонів років існує і ефективним чином функціонує в природі. І це ми самі - люди, точніше, наш організм. Адже він є об'єднанням окремих, егоїстичних за природою, органів, в результаті якого з'явилося щось якісно інше - людський організм. А почався цей процес з об'єднання індивідуальних первинних білкових клітин в багатоклітинний організм, оскільки він функціонував краще кожної самостійної клітини.
У нашому організмі кожен орган дбає лише про задоволення потреб інших органів, тому що це є умовою ефективного функціонування організму в цілому.
Т.о., природа вже давно довела принципову можливість створення такої спільності. Невдалі спроби людей у цьому напрямку свідчать лише, що ми погані учні.
Придивимося до діяльності нашого організму з точки зору розглянутої теми.
Наявність спільного для всіх органів інтересу виключає можливість експлуатації в організмі одних іншими. Тим самим анулюється саме поняття надбавкової вартості і, відповідно, індивідуального володіння нею.
Більше того, наш організм взагалі не знає поняття «вартість», але ж процес «обміну послугами» між органами в ньому відбувається. Як же тоді за відсутності поняття вартості оцінюються відносини в ході цього обміну? Як перевіряється еквівалентність обміну?
Це відбувається шляхом переходу від кількісної (вартісної) оцінки відносин до якісної - по повноті зусилля. В організмі кожен орган дбає про інтереси інших. Для цього він повинен мати повну інформацію про їх стан і потреби. Тобто, в такій спільності кожен про кожного завжди все знає. Це виключає мінімальну можливість будь-якого обману або недобросовісності. У таких умовах можливий лише один єдиний вид «обміну послугами» - відповідно до повного, стовідсоткового заходу здібностей кожного.
Звичайно ж, зі вартісної точки зору це буде нерівноцінний обмін, оскільки здібності кожного відмінні один від одного. Але організм не може існувати без стовідсоткової роботи, наприклад, нирок. Тому йому неважливо, що у вартісному вираженні вони дають йому менше, ніж, скажімо, мозок. Йому важлива не вартість, а повнота зусиль нирок, їх нормальна стовідсоткова діяльність.
Такі принципи діяльності організму застосовні і до об'єднаної людської спільності. Нам потрібно лише уважно придивитися до уроків Природи.
