Альтруїзм у перекладі з латинського «alter» означає «інший». Термін був введений Огюстом Контом, як протилежний егоїзму. Сенс його полягає в моральному принципі «vivre pour autrui», що в перекладі означає «жити для інших».
Засновник позитивної соціології Конт вважав, що цивілізація зруйнувала властивий тваринам інстинктивний альтруїзм, який об'єднує оріда і рід, але потім альтруїзм знову виникає і розвивається в цивілізованому суспільстві, перетворюючись, зрештою, на спонтанно вроджену властивість людей.
Буддизм, стоїцизм, християнство, англійська етика 18 століття проголошували альтруїзм моральним принципом.
Спенсер, як і Конт, розглядав альтруїзм як адаптивну якість, яка виникає в ході еволюції людства. Ніцше переглянув еволюціонізм Спенсера, надавши йому антиальтруїстичну спрямованість. Він вважав, що альтруїзм - це втеча слабких від своєї посередності, груповий егоїзм. Етика Ніцше відкинула принцип альтруїзму як «мораль слабких», «мораль рабів» і протиставила йому «право сильного» і «волю до влади». Психоаналітик Фрейд розглядав альтруїстичні спонукання як невротичну компенсацію витісненого первісного егоїзму.
У другій половині ХХ століття проблематика альтруїзму вивчалася в дослідженнях «допомагаючої поведінки» - благодіяння, благодійності, солідарності, отримала розвиток в «етиці турботи» та еволюційної генетики.
Дороговказною зіркою, втіленням ідеального і бездоганного альтруїзму був і залишається Ісус Христос, спаситель і захисник усього роду людського. Якщо прийняти заповідь «полюби ближнього свого, як самого себе» за вихідний наріжний камінь альтруїзму, то питання: "Альтруїзм: добре чи погано? "- стає риторичним. Більше того, з урахуванням наслідків світових воєн і сучасних глобальних проблем людства, дотримання цієї заповіді є умовою виживання людства.
