Щурячий вовк - це істота здебільшого міфічна. Наукою існування таких «суб'єктів» тваринного світу не доведено. Але разом з тим і не спростовано. У різний час у різних країнах цих істот нарікали по-різному: «крисобої», «крисодави», «крисоїди». Дуже часто цих тварів можна зустріти на сторінках літературних творів, і особливо люблять їхні письменники-фантасти. Але що насправді являють собою щурячі вовки?
Повір'я говорять...
Як стає ясно з колишніх легенд, ці щури є справжніми щурами-канібалами, в силу дресирування або збігу обставин пристрастилися полювати за іншими щурами. В основі своєї всі легенди, в яких згадується про щурячих вовків, поширювалися моряками. За їхніми словами, тільки вони і допомагали зладити з величезною ордою плодючих шкідників на судні, які, особливо при далеких плаваннях, завдавали величезної шкоди всім експедиціям, пожираючи і портя більшу частину заготовленого для подорожі провіанту.
Одна з «правдивих» історій з часів радянського часу, правдивість якої так і не доведена
У червневому номері найпопулярнішого колись журналу «Навколо світу» щурячий вовк був описаний в одній з нібито правдивих історій, розказаних одним з моряків, які працювали на судні, що перевозить зерно. Не будемо наводити всю досить довгу розповідь з купою художніх прикрас. Обмежимося його коротким переказом.
Матрос, який розповідає про події, був на той час «суперкарго», тобто особою, відповідальною за сам вантаж, чи то пак зерно. Возили вони його на величезному зерновозі в СРСР з країн Західної Європи та країн Близького Сходу. Дія відбувалася наприкінці 20-х років минулого століття, на зорі становлення молодої радянської держави.
Про що говорилося в його розповіді під назвою «Доля короля»?
За його словами, на зерновозі розплодилася така жахлива кількість щурів, що левова частина вантажу доїжджала до пункту прибуття зіпсованого або зовсім була з'їдена ненависними гризунами.
Звичайні засоби боротьби з щурами (капкани, щуроловки) не давали наскільки-небудь значущих результатів. Отрути ж застосовувати було заборонено, оскільки вантаж був сировиною для виробництва продуктів харчування. Довелося шукати нестандартні підходи.
Зокрема, вони пробували, живившись від бортового енергоносія, спорудити електрошокер, за допомогою якого збиралися вбивати щурів електрикою, влаштувавши їм справжню «електричну підлогу». Тільки ось і це не мало належної дії, щури скочувалися в грудки і просто перекочувалися по мідній підлозі, до якої було підключено електрику. Щуряча шерсть служила для їхнього тіла непоганою ізоляцією.
Тоді й було вирішено вдатися до методу старовинних літописців. У цій розповіді щурячий вовк до особливого дресирування не залучався. Він був виведений методом своєрідного прискореного «природного відбору». Просто в залізну бочку, яку гризуни не змогли б прогризти, накидали купу спійманих щурів і почали морити їх голодом. З плином часу щури почали потроху снідати, обідати і вечеряти один дружкою, поки в бочці не залишився єдиний «абсолютний чемпіон». Він і був призначений на посаду бортового крисодава.
За словами матроса, після того як «щурячий король» (вони його прозвали Кінгом) був випущений на свободу, він постійно полював за іншими щурами, застращавши їх до такої міри, що коли судно почало причалювати, щури з нього повалили такою хаотичною юрбою, що половиці на палубі не проглядалися. У паніці вони стрибали у воду, добираючись до землі вплав.
За словами тодішнього «Суперкарго», щуривши також перешкоджав потраплянню на палубу судна нових особин, тут же їх виявляв і перегризав їм хребтини. У швидкості оповідача нібито перевели на інше судно, і про подальшу долю «щурячого короля» він не відав.
Несподіване продовження теми
Довгий час ця «правдива» історія вважалася прямим доказом того, що щурячі вовки можуть існувати і насправді. Але навіть якщо і ні, в цю тему гарненько вчепилися письменники-фантасти. У величезній кількості пізніших їхніх робіт так чи інакше почали фігурувати ці дивні створіння.
Прикладом може послужити хоча б роман Д. Колосова з однойменною назвою «Щурячий вовк». І написаний він, до речі, на манер давішньої «залізної бочки» в оповіданні. Тільки залізною бочкою тут служив куточок населеного Всесвіту, де було організовано грандіозне телешоу за участю найбільш виявлених відморозків, засуджених на довічне ув'язнення. Їх випускали з умовою знищувати один одного, і останньому, як це зазвичай водиться, було гарантовано райське проживання.
Всесвіт S.T.A.L.K.E.R.
Письменники, які беруть участь у цій серії, теж дуже люблять розводити і підігрівати тему. Ну де б ще виникнути таким жахливим мутантам, як крисоволки, як не в зоні ЧАЕС?
Так склалося, що у Всесвіті, створеному авторами - учасниками міжавторського проекту «Сталкер», щурячі вовки - дещо змінили свою поведінку і, якщо можна так висловитися, «профорієнтацію». З простих щуряців і канібалів вони раптом зробилися справжніми ватажками щурячих орд і стай. У цьому циклі щури лояльно ставляться до сородичів, але люто ненавидять будь-яких інших Божих тварів, у тому числі й людини.
Документальні підтвердження
Як вже було сказано, таких немає. Тому фото щурячих вовків, що потрапляють на очі в Інтернеті, є не чим іншим, як своєрідним фан-артом або продуктом впливу на образ звичайного щура сучасними версіями фотошопу.
А якщо комусь і захочеться вивести свого «крисодава», особливо не спокушайтеся! Ваш щур не сидітиме у вас в коморі на прив'язку. Вона тут же втече кудись за околицю, геть від того місця, де над нею справили такий «насильницький експеримент». І якщо вона і буде полювати на інших щурів надалі, то де-небудь в лісі, в полі і в чужому амбарі. Але ви, на жаль, про це вже не дізнаєтеся. Такі ось справи...
