Народився майбутній кумир радянських хлопчаків ‒ Бероєв Вадим Борисович ‒ 10 січня 1937 року в селищі Хумалаг недалеко від Беслана. Але осетинський період сім'ї Бероєвих тривав недовго, у зв'язку з призначенням батька Вадима ‒ Бориса Бодзійовича - в місто Львів. Там лікар-фронтовик продовжив займатися медициною, а мати майбутнього артиста ‒ Зінаїда Едуардівна - зайнялася педагогічною діяльністю.
У Львові юний Вадим стає постійним гостем на аматорських театральних постановках, і робить перші кроки на сцені. Талановитий хлопець навчається в музичному училищі по класу фортепіано, добре співає, і після закінчення в 1954 році львівської школи № 35, вже не сумнівається у виборі спеціальності.
ГІТІС
Незважаючи на великий конкурс, Вадиму Бероєву вдається з першого разу потрапити до двадцятки щасливчиків, яких приймальна комісія ГІТІСу відібрала з двох тисяч претендентів. Бероєв Вадим Борисович, фото якого ви бачите в статті, потрапляє в руки великих педагогів ‒ чудової актриси Варвари Вронської і режисерів ‒ Миколи Петрова і Бориса Докутовича.
Талановитого студента захоплює вир всіляких театральних постановок, йому надходять цікаві пропозиції з телебачення, починаються перші проби актора на радіо. У знаменитому виші відбувається одна з головних подій у житті артиста - зустріч з майбутньою дружиною ‒ Ельвірою Бруновською.
Бероєв Вадим Борисович: дружина, сім'я
У 1957 році, відразу після того, як Ельвіра закінчила ГІТІС, молодим подружжям доводиться на деякий час розлучитися. Поки Вадим довчався на останньому курсі інституту, вагітна дружина, разом з однокурсниками, була відправлена в Ростов-на-Дону для створення на базі місцевого Театру комедії нового театру ‒ імені Ленінського комсомолу. Через кілька місяців дівчина пішла в академічну відпустку, і повернулася до Москви, де народила дочку ‒ Олену.
Молода пара хотіла служити в одному театрі, але обставини довгий час заважали їхнім планам, поки Вадим не отримав роль у театрі імені Мосради, трупа якого була і так переповнена блискучими виконавцями. Подружжя Бероєви разом з'явилося на «оглядинах», і обом знайшлося місце в зірковому складі театру, який стане їхнім постійним місцем служби на все життя. Трохи пізніше молода пара почне свою спільну кар'єру на радіо, яку буде поєднувати з основною роботою в театрі.
Театр Мосради
У театрі імені Мосради, молодий артист не пішов у тінь і відразу зайняв провідні позиції. Ростислав Плятт, Любов Орлова, Микола Мордвинов, Георгій Слабиняк, Віра Марецька та багато інших, справжніх «зубрів» кіно і театрального мистецтва, були партнерами і справжніми вчителями артиста-початківця. Інтелігентний, красивий, чарівний Бероєв Вадим Борисович зачаровував глядачів своїм талантом, і незабаром московська публіка почала ходити «на Бероєва».
Театралам надовго запам'яталися його ролі в постановках «Життя Сент-Екзюпері», «Цвіркун», «Дивна місіс Севідж» і, звичайно, найкраща, на думку фахівців і самого Бероєва, роль Звездича в «Маскараді». На кіноплівці залишилися телеспектаклі за участю актора ‒ «Вулиця ангела», «Ленінградський проспект», «Офіцер флоту» та інші, в яких артисту також вдалося створити неповторні образи.
Раневська
У короткому житті Вадима Борисовича були різні періоди. Його гра була постійно під пильною увагою, і супроводжувалася всякого роду відгуками і думками всюдисущих критиків. Але воістину найвищу оцінку творчості артиста дала його колега, епатажна зірка театру і кінематографа ‒ Фаїна Раневська.
Від їдких гострот Фаїни Георгіївни діставалося багатьом загальновизнаним геніям, обласканим владою і наявним особливий статус у радянському мистецтві. Але в молодому Бероєві дотепна улюблениця всього Радянського Союзу розглянула незаперечний талант. Вона із задоволенням грала з ним в тандемі, і на уклін виходила виключно з Вадимом. На «Дивну місіс Севідж», в якій блищали Раневська і Бероєв, неможливо було дістати квитки. Але після смерті Вадима Фаїна Георгіївна сильно завантажила і відмовилася від подальшої участі в успішному спектаклі, віддавши свою роль Орловій.
Кіно і культовий «Вихор»
Повністю віддаючи себе театру, де артист вже домігся певного успіху, Вадим Бероєв, тим не менш, довгий час не міг подружитися з кінематографом. Фільми ‒ «Телефоністка», «Літак не приземлився», «Наш дім», безумовно, зіграли величезну роль у становленні кіноактора Бероєва, але не принесли йому бажаного результату. Тому запрошення Євгена Ташкова на головну роль у фільмі про розвідників актор прийняв з надією і в той же час з якимось побоюванням.
Написаний Юліаном Семеновим сценарій фільму «Майор Вихор» здавався малоправдоподібним. Але, як виявилося, в основі сценарію лежала реальна історія про радянських розвідників, які під час війни дійсно зіграли основну роль у порятунку Кракова від руйнування. Бероєв зіграв роль легендарного командира розвідгрупи ‒ і до кінця життя залишився «майором Вихором».
Картина завоювала любов глядачів, отримала приз на Всесоюзному фестивалі, а обличчя Вадима Бероєва стало одним з найбільш впізнаваних на території держави.
Після тріумфального «Майора Вихря» пішла стрічка про громадянську війну ‒ «У вогні брода немає», в якій Вадим Бероєв знявся в компанії чудових акторів ‒ Інни Чурикової, Михайла Глузького, Анатолія Солоницина, Михайла Кононова. Кінокартина отримала головний приз у Локарно і стала останньою в короткому житті актора.
Бероєв Вадим Борисович: причина смерті
Запалення легенів, яке артист заробив під час зйомок «Майора Вихря», сильно підірвало і без того крихке здоров'я Вадима Бероєва. Але вирішальну роль у швидкому відході популярного артиста, безумовно, зіграв алкоголь, який ще більше посилив цілу низку хронічних захворювань актора.
Незважаючи на те що Бероєв до кінця життя продовжував значитися провідним актором театру, через постійні відлучки через хвороби нирок і печінку в останні роки його ролі часто діставалися іншим виконавцям. Сильно вихудлий, з пожовклим обличчям, артист у своїх останніх виставах вже не міг пересуватися без допомоги партнерів. Оточуючі вже розуміли, що трагедія неминуча, відчував це і сам Бероєв. Тому вирушаючи в грудні 1972 року на свою останню госпіталізацію через погіршення стану, артист попросив дружину прокотити його на таксі по Москві.
Бероєв Вадим Борисович, біографія якого так насичена, але, на жаль, так коротка, пішов з життя 28 грудня 1972 року. Кончина його збіглася зі святкуваннями 50-річчя з дня утворення СРСР, і шанувальники дізналися про смерть улюбленого артиста лише з короткого некролога у «Вечірній Москві».
