Патологічна стираємість зубів - швидко прогресуючий спад емалі і дентина зі зменшенням висоти коронки окремих або всіх зубів. Патологічна стираємість зубів супроводжується зміною анатомічної форми зубних коронок, підвищеною чутливістю зубів, порушенням окклюзії, дисфункцією скронево-нижньощелепного суглоба. Патологічна стираємість зубів і її тяжкість визначаються в процесі стоматологічного огляду, вивчення діагностичних моделей щелеп, електроодонтодіагностики, прицільної рентгенографії та ортопантомографії, електроміографії. Для лікування патологічної стиральності зубів можуть бути використані каппи, пломби, вкладки, коронки, вініри.
Загальна інформація
Патологічна стиральність зубів - інтенсивне вбивання твердих тканин зубів, що перевищує фізіологічне стирання емалі і дентина і призводить до морфологічних, естетичних і функціональних порушень. У стоматології патологічна стираємість зубів діагностується у 12% населення, з яких понад 60% становлять чоловіки. У віці 25-30 років патологічна стираємість зубів зустрічається рідко (у 4% випадків); найвищий пік захворюваності припадає на вік 40-45 років (35%). Частіше патологічної стиральності піддаються жувальні бугри премолярів і молярів, а також ріжучі краї фронтальних зубів.
Поступове стирання зубних тканин відбувається протягом усього життя і є фізіологічним процесом, який носить компенсований, повільно поточний характер. У результаті закономірного природного стирання до 40 років зубна коронка стає приблизно на чверть коротшою своєї початкової висоти. При патологічній стиральності швидкість і вираженість прибули твердих тканин зуба значно перевищує фізіологічну норму, що супроводжується вираженими змінами в пародонті, дисфункцією ВННС і жувальних м'язів.
Патологічна стираємість зубів
Причини патологічної стирання зубів
Патологічна стираємість зубів має поліетіологічний характер і може викликатися наступними групами причин: морфологічною неповноцінністю та функціональною недостатністю твердих тканин зубів; функціональним перевантаженням зубів; шкідливим впливом на тверді тканини зубів.
Морфофункціональні дефекти твердих тканин зубів можуть бути вродженими і придбані. Перші нерідко зустрічаються при різній спадковій патології: синдромі Стентона-Капдепона, мармуровій хворобі, недосконалому остеогенезі та ін. Придбані причини патологічної стиральності зубів представлені захворюваннями і станами, що призводять до порушення мінерального (фосфорно-кальцієвого) і білкового обміну. У їх число входять пангіпопитуітаризм, гіпопаратиреоз, рахіт, коліти, аліментарна недостатність, профузні поноси тощо.
Нераціональне функціональне навантаження на зуби, як фактор патологічної стираємості зубів, може виникати у зв'язку з частковою адентією, неправильним прикусом, помилками протезування дефектів зубних рядів, парафункціями жувальних м'язів (бруксіоманією і бруксизмом), шкідливими оральними звичками тощо.
Несприятливі дії на тверді тканини зубів (флюороз, лужні, кислотні, променеві некрози) можуть бути пов'язані з професійними шкідливостями, прийомом деяких лікарських препаратів (наприклад, соляної кислоти), променевою терапією області голови та шиї. Причиною патологічної стиральності зубів може з'явитися застосування незйомних протезів з металокераміки і фарфору з погано глазурованою поверхнею, використання для чищення зубів засобів з абразивними частинками, жорстких зубних щіток тощо.
Класифікація патологічної стирання зубів
Як вже зазначалося, фізіологічне стирання зубів відбувається поступово; в нормі природний спад зубних тканин коливається в межах 0,034-0,042 мм на рік. У протіканні фізіологічного стирання виділяють 3 етапи:
- I етап (до 25-30 років) - стираються зубці різців, згладжуються бугри премолярів і молярів
- II етап (45-50 років) - тверді тканини зуба стираються в межах емалі
- III етап (старше 50 років) - тверді тканини зуба стираються в межах емалево-дентинної межі і частково дентинного шару
Патологічна стираємість зубів класифікується за протяжністю, площиною і глибиною, формою ураження.
Залежно від площини убування твердих тканин розрізняють горизонтальну, вертикальну і змішану форму патологічної стираємості зубів; за поширеністю процесу - локалізовану (обмежену) і генералізовану.
За глибиною ураження виділяють 3 ступені патологічної стиральності зубів:
- I ступінь - стирання в межах емалі ріжучих країв (у різців і кликів) або жувальних бугрів (у премолярів і молярів)
- II ступінь - стирання до 1/3 висоти зубної коронки з оголенням дентинного шару
- III ступінь - стирання до 2/3 висоти зубної коронки
- IV ступінь - стирання твердих тканин більш ніж 2/3 зубної коронки.
Фізіологічної та патологічної стиральності схильні як постійні, так і тимчасові зуби. Для характеристики істирання твердих тканин молочних зубів використовується наступна класифікація:
- I форма - стирання зубчиків різців, бугрів кликів і молярів до 3-4 років
- II форма - повне стирання емалі з точковим розкриттям емалево-дентинного з'єднання до 6 років
- III форма - стирання в межах дентину у дітей старше 6 років до заміни тимчасових зубів на постійні
- IV форма - стирання дентинного шару з просвічуванням порожнини зуба
- V форма - стирання всієї зубної коронки
Перші три форми належать до фізіологічного істирання твердих тканин молочних зубів, дві останні - до підвищеної (патологічної) стиральності часових зубів.
Симптоми патологічної стирання зубів
Проявами патологічної стиральності зубів служать морфологічні, естетичні та функціональні порушення. Спад твердих тканин зуба в першу чергу призводить до зміни анатомічної форми зубної коронки і зовнішнього вигляду зубних рядів. Зменшення висоти зубної коронки залежить від ступеня патологічної стиральності зубів; в особливо важких випадках зуби стираються до рівня шийки. Патологічний процес може захоплювати окремі одиниці, групи зубів або всі зуби, з однієї або обох сторін, в області однієї або обох щелеп. Стерті поверхні зубів можуть бути гладкими, полірованими або мати коміристу, фасеткову, візерункову, ступінчасту форму.
Естетична незадоволеність своєю зовнішністю може бути викликана тим, що при посмішці верхні зуби стають не видно, що створює ефект «беззубого рота». У зв'язку з цим пацієнти з патологічною стираємістю зубів намагаються посміхатися, не розмикаючи доль. Патологічна стираємість зубів супроводжується явищами гіперестезії при термічних, хімічних, механічних впливах.
Гострі краї зубів часто викликають травми слизової оболонки щоки і доль. У міру прогресування стирання твердих тканин розвиваються порушення прикусу, відбувається зменшення висоти нижньої третини обличчя, опущення куточків рота, різке позначення носогубних і підборідних складок. При дисфункції ВННС виникає симптомокомплекс, що характеризується болями в суглобі, м'язах обличчя, шийній і потиличній області, голові; клацанням і кришталем у суглобі; порушенням зору і слуху, ксеростомією, глоссалгією тощо.
Діагностика патологічної стиральності зубів
Правильній постановці діагнозу сприяє повне клініко-інструментальне обстеження: опитування, аналіз скарг, з'ясування етіології патологічної стираємості зубів. При стоматологічному огляді звертають увагу на форму обличчя, характер окклюзії, стан твердих тканин зубів, протяжність і ступінь стирання емалі і дентина.
Для вивчення стану жувальних м'язів і скронево-нижньощелепного суглоба використовується електроміографія, рентгенографія і томографія ВННС. Для правильного планування лікування патологічної стиральності зубів, оцінки стану кореневих каналів, пульпової камери тощо проводиться електроодонтодіагностика, рентгенографія окремих зубів, ортопантомографія. На підставі вивчення діагностичних моделей щелеп проводиться уточнення виду, форми, ступеня патологічної стиральності зубів, а також окклюзійних взаємин зубних рядів.
Лікування патологічної стиральності зубів
Лікування патологічної стиральності зубів, залежно від вираженості процесу, проводиться стоматологами-терапевтами або ортопедами. Основні зусилля фахівців повинні бути спрямовані на усунення етіологічних факторів патологічної стиральності зубів, відновлення втрачених твердих тканин, нормалізацію окклюзійних взаємин.
З метою ліквідації причинних факторів патологічної стиральності зубів проводиться корекція мінерального обміну, лікування ендокринної патології, боротьба зі шкідливими звичками, установка або заміна протезів. Для усунення гіперестезії зубів призначається комплексна ремінералізуюча терапія: прийом мінерально-вітамінних комплексів, електрофорез, аплікації фторвмісних препаратів. Здійснюється пришліфовування гострих країв зубів, здатних пошкодити навколишні м'які тканини; протезування кінцевих дефектів зубних рядів з використанням мостовидних і часткових знімних протезів. При бруксизмі призначається носіння нічної захисної каппи.
Відновлення анатомічної форми зубів (емалі, ріжучого краю, коронкової частини) може включати реставрацію зубів за допомогою пломбувальних матеріалів, культових вкладок і штучних коронок (цільнолітих, металокерамічних, керамічних та ін.), вінірів і люмінірів. У далеко зайшли випадках патологічної стиральності зубів протезуванню повинні передувати підготовчі заходи з підвищення прикусу за допомогою назубних і зубодісневих капп.
Прогноз і профілактика патологічної стираємості зубів
Лікування фізіологічної стиральності зубів не потрібно. У разі підвищеного збитку твердих тканин зубів повинен бути складений індивідуальний план лікувально-профілактичних заходів з урахуванням причин, характеру та ступеня патології. Зуби, що стираються, більшою мірою схильні до сколів емалі і стінки зуба, розвитку пульпіту і періодонтиту. За допомогою сучасних методів ортопедії та ортодонтії у всіх випадках вдається ліквідувати естетичні та функціональні порушення, викликані підвищеною стираємістю зубів.
Профілактичні заходи повинні включати своєчасну корекцію неправильного прикусу, бруксизму, адентії; зміна умов праці, боротьба з патологічними звичками; нормалізацію обмінних процесів в організмі.
