Генітальний герпес належить до захворювань статевих органів, його збудником є вірус герпесу. Як відомо, існує кілька типів вірусу герпесу. У 80% випадків захворювань на генітальний герпес збудником є ВПГ 2 типу. В інших 20% це ВПГ 1 і поєднання обох збудників.
Якщо захворювання виникло вперше, то збудником може бути і ВПГ 1. При кожному повторному випадку це будуть віруси простого герпесу 2 типу. Область поразки така: зовнішні статеві органи, проміжність, область навколо заднього проходу, рідше вологаїще і шийка матки, а в запущених і важких випадках внутрішні статеві органи (яєчники, матка, фаллопієві труби).
Як передається генітальний герпес?
Статевий шлях передачі. Інфікування відбувається при всіх видах статевої близькості. Небезпечними вважаються пацієнти з клінічними проявами: наявністю елементів висипу, бульбашок. Якщо на їхньому місці вже утворилися корочки, хворий стає небезпечним в епідеміологічному відношенні;
- Як виняток з правил - побутовий шлях передачі ВПГ 2. Зустрічається вкрай рідко;
- Виділено і інокуляційний спосіб передачі вірусу. Пацієнт самостійно сприяє поширенню вірусу (з уражених місць, наприклад, слизової долі, до здорових, наприклад, на статеві органи, очі);
- Життєво небезпечним вважається шлях передачі від матері до дитини, вертикальний шлях. Частіше це внутрішньоутробна інфекція у плода, рідше зараження під час проходження дитини родовими шляхами. Залежно від терміну вагітності може статися викидень, завмирання вагітності, множинні вади розвитку або народження дитини з важкою інфекцією, що загрожує її життю. У багатьох випадках таке зараження стає летальним для малюка.
Симптоми генітального герпесу
Для генітального герпесу існують характерні особливості. При першому зараженні вірусом герпесу 2 типу в 90% випадків клінічних симптомів немає. Близько 80% дорослого населення є носіями вірусу, симптоми ж проявляються не більш ніж у 12%.
Отже, перші клінічні прояви хворий бачить вже в стадії рецидиву хронічної інфекції, вони не є ознаками свіжого зараження.
Провокують пробудження вірусу і початок клініки такі фактори: оперативні втручання із застосуванням наркозу, період менструації, емоційні та психічні навантаження (сварки, стреси тощо), інфекційні захворювання, косметологічні процедури, переохолодження, стомлення та інші фактори, що знижують опірність організму.
Серед симптомів генітального герпесу, що найбільш часто зустрічаються, можна виділити такі:
- Висипання. Типові згруповані або поодинокі бульбашки на статевих губах, клітора,
області проміжності, стегнах, хрестці. Для них характерна циклічність «цвітіння»: почервоніння, бульбашка, виразочки, корочки. Триває цей період не більше 7-10 діб. Якщо висип затягується, з'являються нові елементи, болючі, в нових місцях, з двостороннім ураженням, то, швидше за все, має місце стафілококова інфекція; - Відчуття печіння і свербіння в місцях висипання;
- Якщо була залучена в процес слизова сечовипускального каналу, то при сечовипусканні буде виникати печіння і свербіння;
- Збільшені регіонарні (пахові) лімфатичні вузли;
- Порушення загального стану, нездужання, слабкість, може підвищуватися температура.
Лікування генітального герпесу
Терапія це захворювання не призведе до ліквідації вірусу з організму, але дозволить впоратися з симптомами, знизити частоту рецидивів. Загальноприйняте правило лікування герпетичної інфекції - це застосування хіміопрепаратів противірусної дії.
Проти вірусу герпесу працюють такі медикаментозні засоби:
- Ацикловір (аналоги зовіракса);
- Валтрекс (валацикловир);
- Денавір (пенцикловир);
- Фамвір (фамацикловір).
Найбільш популярний у лікуванні генітального герпесу Ацикловір. Раннє призначення препаратів гарантує кращий ефект лікування.
Підтримувальну терапію зазвичай призначають на кілька місяців пацієнтам з частими рецидивами (до 6 разів за рік).
Застосовують й інші групи препаратів, проте їхнє призначення має бути суворо мотивоване й обґрунтоване. Це можуть бути імуномодулятори, препарати інтерферону, адаптогени. Найчастіше їх ефективність не доведена.
Чому імуномодулятори є необґрунтованими при герпетичній інфекції? У 90% випадків імунітет у хворих на герпес не страждає, тому призначення подібних препаратів є безглуздим.
Проблема імунологічного плану при інфікуванні ВПГ 2 полягає в тому, що страждає специфічна імунна відповідь організму, отже ефект можна очікувати від специфічної імунізації (пасивної та активної). Наприклад, Герпебіном, іншими імуноглобулінами проти ВПГ, використанням герпетичної вакцини.
Місцевим чином застосовуються засоби симптоматичної терапії, що знижують неприємні відчуття свербіння і печіння, іноді обґрунтовано застосування м'яких анальгізуючих ліків.
Генітальний герпес при вагітності
Оскільки вагітність є стресовим станом і може ускладнитися загостренням хронічних інфекцій, бажано пройти повне обстеження перед її плануванням.
Якщо у матері є в крові антитіла до ВПГ, і вона є його носієм, то в більшості випадків небезпеки для дитини не існує. У цьому випадку малюк отримає необхідні антитіла від матері.
Якщо ж під час вагітності стався рецидив захворювання, а висип локалізується на слизової шийки матки та вологаїща, то дитині загрожує як внутрішньоутробне інфікування, так і зараження під час проходження родовими шляхами.
У таких випадках медичний персонал проводить операцію кесаревого перерізу. Щоб переконатися в необхідності оперативного родорозв'язку, за місяць до передбачуваних пологів у вагітної беруть мазки суцервікального каналу.
Якщо в повторних дослідженнях виявляється антиген до ВПГ, єдиним методом родорозв'язку стає кесаревий переріз.
Наслідки інфікування ВПГ для плоду:
- Інфікування в першій половині вагітності призведе до розвитку потворності плоду, завмерлої вагітності, викидня;
- Зараження матері в другій половині вагітності призведе до патології сітківки плоду, вад серця, мікроцефалії, внутрішньоутробної вірусної пневмонії;
- Зараження дитини у внутрішньоуторобному періоді може призвести до передчасних пологів, ДЦП у дитини, сліпоти, епілепсії, глухоти і навіть загибелі новонародженого.
Якщо мати свідомо ставиться до здоров'я майбутньої дитини і до свого здоров'я і проходить необхідний курс терапії, то ризик зараження та ускладнень зводиться до мінімуму.
