Господареві було шкода розлучатися з цією людиною, і він попросив його:
- Слухай, а давай так - пострій останній будинок і проводимо тебе на пенсію. З хорошою премією!
Виконроб погодився. Згідно з новим проектом, йому потрібно було побудувати будинок для маленької сім'ї, і почалося: узгодження, пошуки матеріалів, перевірки...
Виконроб квапився, бо вже бачив себе на пенсії. Чогось не доробляв, щось спрощував, купував дешеві матеріали, так як їх можна було швидше доставити... Він відчував, що робить не найкращу свою роботу, але виправдовував себе тим, що це кінець його кар'єри. Коли будівництво було закінчено, він викликав господаря. Той оглянув будинок і сказав: - Знаєш, адже це твій дім! Ось візьми ключі і вселяйся. Всі документи вже оформлені. Це тобі подарунок від фірми за довголітню роботу.
Що випробував виконроб, було відомо тільки йому одному! Він стояв червоний від сорому, а всі навколо плескали в долоні, вітали його з новосіллям і думали, що він червоніє від сором'язливості, а він червонів від сорому за власну недбалість. Він усвідомлював, що всі помилки і недоліки стали тепер його проблемами, а всі навколо думали, що він збентежений дорогим подарунком. І тепер він повинен був жити в тому єдиному будинку, який побудував погано...
Мораль: Ми всі - виконроби. Ми будуємо наші життя так само, як виконроб перед відходом на пенсію. Ми не докладаємо особливих зусиль, вважаючи, що результати цього конкретного будівництва не такі вже й важливі. До чого зайві зусилля? Але потім ми усвідомлюємо, що живемо в будинку, який самі побудували. Адже все, що ми робимо сьогодні, має значення. Вже сьогодні ми будуємо будинок, в який вселимося завтра.
