У процесі прибирання планети і створення особистого музею людської цивілізації в ньому розвинулися деякі людські якості, головне з яких - цікавість. Так би й трудився цей «останній з могікан», поки не зносилися б останні запчастини, якими він сам себе полагоджує, якби в один прекрасний день неподалік не висадили б таємничу істоту досконалої овальної форми, в якій Валл-І (і разом з ним і глядач) безпомилково запізнюється споріднена йому істота жіночої статі. Правда, знайомство ледь не закінчилося для Валл-І летальним результатом, та й продовжилося на перших порах не найвдалішим для нього способом. Але звідки ж бідному роботу знати, що всі справжні історії любові починаються саме так...
Ендрю Стентон, який вже приміряв людські поведінкові моделі на жуків і мешканців морських глибин, цього разу вийшла картина, в якій думки Олдоса Хакслі з Джорджем Оруеллом викладені мовою, доступною і дошкільняті. До того ж Стентон торкнувся делікатного питання про природу людських почуттів, якому присвячені тисячі книг і фільмів. Роблячи «найбільш людяними з людей» і визволителями людства зі споживацького рабства саме роботів, режисер (і за сумісництвом сценарист) Стентон підштовхує глядача (можливо - мимоволі) до питання: а чи не є людські почуття всього лише результатом складних електрохімічних процесів (які настільки просто імітувати в штучному створенні), і, як наслідок, чи не є любов наслідком короткого замикання якоїсь мікросхеми. Хоча у випадку з самим «Валл-І» відповідь не настільки важлива: замикає вже до п'ятої хвилині фільму, і ця дисфункція;) системи тривати до самих фінальних титрів (які, до речі) пропускати не рекомендується - хоча б тому, що дія триває і на них, при тому під не найгіршу пісню Пітера Гебріела).
Олексій Першко
