Хронічний ентероколіт - це запальне захворювання кишківника, яке може розвиватися після перенесеної інфекційної ентеропатології, соматичних захворювань, дії токсинів та інших факторів. Основні симптоми - біль у животі, зміна стільця, зниження ваги та інші ознаки порушеного всмоктування поживних речовин. З метою діагностики проводиться ендоскопія з біопсією, рентгенологічне обстеження, бактеріологічне дослідження калу. Лікування полягає в корекції порушень моторики кишечника і мікрофлори, призначенні антибактеріальних препаратів і дієтотерапії. Прогноз сприятливий.
Загальна інформація
Хронічний ентероколіт - поліетіологічне захворювання, що характеризується запально-дистрофічними змінами слизової оболонки тонкого і товстого кишечника з порушенням його травної, бар'єрної і транспортної функцій. Точна статистика поширеності даної патології відсутня, оскільки досить часто пацієнти не звертаються за спеціалізованою допомогою. Однак встановлено, що серед усіх пацієнтів, госпіталізованих у відділення гастроентерології, запальні зміни кишечника реєструються у 85-90% випадків.
Досі однозначно не вирішено питання про виділення даного захворювання в окрему нозологію. Якщо після проведення бактеріологічних, рентгенологічних, ендоскопічних методів діагностики не диференціюється конкретний тип ураження кишечника (наприклад, виразковий ентероколіт), встановлюється діагноз хронічного ентероколіту. Дуже часто при дослідженні слизової оболонки кишечника відсутні макроскопічні зміни, а при біопсії виявляється лімфоцитарна інфільтрація. У таких випадках застосовується термін «лімфоцитарний ентероколіт».
Хронічний ентероколіт
Причини
Основними причинами розвитку хронічного ентероколіту є раніше перенесені кишкові інфекції, гельмінтози, протозійні інвазії, дисбактеріоз, порушення фізіології слизової оболонки кишечника при інших захворюваннях шлунково-кишкового тракту, а також алергічні захворювання, дія іонізуючого випромінювання, різних токсинів,
При тривалому впливі деяких ушкоджувальних факторів (в основному токсинів, у тому числі при алкогольній інтоксикації) можливий розвиток первинно хронічного ентероколіту без гострої фази. Хронічне запалення кишківника, що формується після гострого, зазвичай пов'язане з неправильним, несвоєчасним лікуванням або його відсутністю, неповноцінним харчуванням у період реконвалесценції.
Патогенез
При даній патології спостерігається порушення рівноваги між фізіологією імунної системи і нормальною мікрофлорою кишечника, в результаті чого змінюється макро- і мікроструктура слизової оболонки, процеси регенерації і метаболізму в ній. Основне значення в патогенезі має зміна мікробіоценозу кишечника, бар'єрної, секреторної та моторної функцій. Порушується активність мембранних ферментів, транспортних каналів, що забезпечують надходження води, іонів, продуктів розщеплення білків, жирів і вуглеводів.
Дисбактеріоз призводить до бродильних і гнилісних процесів, в результаті яких утворюється велика кількість кислот, газу, а також ендогенних токсинів, які також пошкоджують слизову оболонку і нервові закінчення. Розвивається гіперсекреція суті. Сукупність цих процесів призводить до підтримки хронічного запалення кишківника і формування атрофії його слизової оболонки. При цьому патогенез і тяжкість захворювання залежать більшою мірою не від причини, а від ступеня пошкодження ентероцитів.
Симптоми хронічного ентероколіту
Основні клінічні прояви хронічного ентероколіту - це больовий синдром, порушення стільця і позакишкові симптоми. Біль може мати різну локалізацію: в області пупка, з боків живота, в нижніх відділах; зазвичай виникає через кілька годин після прийому їжі, зменшується після дефекації і відходження газів. При залученні в запальний процес лімфатичних вузлів, розташованих по ходу кишечника, біль стає постійним, посилюється після теплових процедур і фізичних навантажень.
Порушення стільця можуть бути різними: діарея, запори, нестійкий стілець. Безпосередньо після прийому їжі можлива необільна діарея, калові маси зазвичай водянисті, слизові. Може турбувати почуття неповного випорожнення кишківника, помилкові позиви до дефекації. Діарея виникає після вживання занадто жирної їжі, великої кількості молока і продуктів, багатих клітковиною. Поноси чергуються із запорами, при цьому калові маси стають фрагментованими. Пацієнтів турбує здуття живота, урчання, нудота, відрижка і зниження апетиту.
Позакишкові прояви хронічного ентероколіту обумовлені порушенням всмоктування поживних речовин. Характерний симптом - зниження ваги, вираженість якого характеризує ступінь порушення всмоктування.
- При першому ступені пацієнти втрачають 5-10 кг маси тіла, знижується працездатність.
- Другий ступінь характеризується втратою понад 10 кілограмів, трофічними порушеннями, ознаками гіповітамінозу, нестачі калію і кальцію.
- При третьому ступені на тлі втрати більше 10 кілограм маси тіла спостерігаються виражені порушення водно-електролітного балансу, гіпопротеінемічні набряки і важкі порушення моторики кишечника з переважанням гіпокінезії. Відзначається сухість шкіри і слизових, випадання волосся, дратівливість, порушення сну, можливі судоми дрібних м'язів.
Діагностика
Консультація гастроентеролога дозволяє виявити деякі характерні ознаки даної патології, анамнестичні дані (зв'язок з перенесеними кишковими інфекціями або дію інших етіологічних факторів). При огляді пацієнта визначається блідість і сухість шкіри, слизових оболонок; язик сухий, обкладений білим нальотом. При пальпації живота може відзначатися хворобливість у різних відділах, чергування спазмованих і атонічних ділянок, урчання. Додатково призначаються:
- Аналізи крові. Лабораторні дослідження не виявляють істотних змін, в аналізі крові можливий незначний лейкоцитоз, при важкому порушенні всмоктування визначається гіпопротеїнемія.
- Ендоскопія ЖКТ. Під час езофагогастродуоденоскопії візуалізується початковий відділ тонкого кишечника, при проведенні колоноскопії - кінцевий відділ тонкого і весь товстий кишечник. Зазвичай слизову оболонку при макроскопічному дослідженні не змінено, можливі ознаки дистрофії епітелію, ворсинок, гіперемія, набряк і кровоточивість.
- Ендоскопічна біопсія з гістологією. Характерною ознакою хронічного ентероколіту є зміна ентероцитів ворсинок і поверхневого шару слизової оболонки. Візуально клітини не відрізняються від нормальних, схильних до інволютивних змін ентероцитів, але їх кількість істотно більша, ніж у нормі, такі клітини можуть займати всю поверхню ворсинок, а не тільки їх дистальні відділи. Також типова дифузна інфільтрація глибоких шарів слизової оболонки лімфоцитами.
- Бактеріологічне дослідження калу. З метою визначення змін мікрофлори. Виявляються умовно-патогенні мікроорганізми (клебсієлла, протей), а також якісні (з'являються лактозонегативні, гемолізуючі ентеропатогенні штами) і кількісні (зменшується вміст біфідобактерій, лактобактерій) зміни нормального мікробіоценозу. Збільшується кількість супутньої флори: бактероїдів, дріжджів.
Диференційна діагностика
Клінічна картина хронічного ентероколіту може бути досить неспецифічна, тому обов'язково здійснюється диференційна діагностика з наступними такими захворюваннями:
- уїдливий ентероколіт;
- хвороба Крона;
- злоякісні новоутворення;
- дивертикульоз.
При цьому провідна роль відводиться рентгенологічному та ендоскопічному обстеженню. Виключаються також соматичні захворювання, при яких можливе виснаження як вторинний синдром: гормонально-активні пухлини, патологія ендокринної системи, функціональні ураження центральної нервової системи з порушенням моторики кишечника та інші хвороби шлунково-кишкового тракту.
Лікування хронічного ентероколіту
Лікування хронічного ентероколіту проводиться в декількох напрямках: дієтотерапія, корекція порушень моторики кишківника, нормалізація мікрофлори та антибактеріальна терапія. Дієта передбачає виключення цільного молока, сирих фруктів і овочів, обмеження простих вуглеводів, приправ і продуктів, що викликають підвищене газоутворення.
У разі виявлення патогенних мікроорганізмів призначаються відповідні антибактеріальні препарати: сульфаніламіди, нітрофурани, протигрибкові та інші засоби. Також застосовуються специфічні бактеріофаги: стафілококовий, протейний, синьогнійний тощо. Призначаються пробіотики (лікарські засоби з вмістом біфідобактерій і лактобактерій) та еубіотики. З метою нормалізації процесів перетравлення та всмоктування використовуються ферментні препарати (панкреатин). Для стабілізації мембран ентероцитів застосовують есенціальні фосфоліпіди.
При вираженій діареї для зниження секреції води і електролітів, а також уповільнення пропульсивної здатності кишечника призначається лоперамід. У період загострення можуть застосовуватися в'яжучі, обволакуючі засоби, ентеросорбенти. При вираженій гіпопротеінемії переливають суміші амінокислот або плазму. При необхідності проводиться корекція водно-електролітних порушень (внутрішньовенне введення препаратів калію, кальцію).
Прогноз і профілактика
Прогноз при хронічному ентероколіті сприятливий, при грамотному систематичному лікуванні досягається хороший ефект. Саме тому будь-який клінічний випадок важкого перебігу, що погано піддається терапії, повинен вивчатися на предмет наявності більш важкої патології.
Первинна профілактика полягає в попередженні кишкових інфекцій, дотриманні правил особистої гігієни, ізоляції інфекційних хворих, своєчасному адекватному лікуванні захворювань, які можуть стати причиною ентероколіту. З метою попередження рецидивів всі пацієнти повинні тривало дотримуватися дієти і суворо виконувати всі рекомендації лікаря.
