Всякою запашною і смачною ягодою рясніє осінній ліс, поки щедро гріє сонце і дні стоять ясні, а повіє перший провісник зими - холодний північний вітер, посеребрить пониклі трави ранковий заморозок, і не скрізь зустрінеш лісове ласощі. Лише де-небудь на опушці лісу приверне увагу яскрава калина з обважнювальними пензлями ягід. Не проходять повз неї ні люди, ні численна лісова живність. Навіть птахи, перервавши політ, неодмінно досхочу поклюють нарешті дозрілі ягоди.
Калина красива і в пору весняного цвітіння, святково прибрана ніжно-зеленим листям і зеленувато-кремовими парасольками квіток. Але навесні у неї багато квітучих рослин-суперників, до осені ж число їх зменшується.
Здавна народ бачить в калині символ дівочої краси і принади. З любов'ю оспівав її великий український поет Тарас Григорович Шевченко. Не забуває її і народ у пісенній та усній творчості: про калину співають задушевні пісні, на казковому калиновому мосту сміливий богатир переміг страшного дев'ятиголового змія.
Природа щедро розкидала рідню калини майже по всьому світу. Калина ароматна росте в Японії і на Філіппінах, калина гола - в Південній Америці, калина жорстка - на Канарських островах, калина лавролістна, опушена та інші - в Північній Америці. Наша уродженка - калина звичайна, а ще в лісах колишнього Радянського Союзу зустрічаються сім видів дикоростучої калини. Штучно ж у нас вирощується близько 50 її видів і форм. Славиться дуже декоративна калина з кулястими, ніби сніжки, суцвіттями, відома садівникам під назвою бульдєніж - снігова куля. Своєрідні форми з золотисто-жовтим забарвленням плодів, з біло-строкатим листом і компактною густою карликовою кроною.
Зовсім недавно в Прибалтиці і на Україні почали розводити ще одну далеку гостю - калину Карльса. Ця чудова рослина була знайдена ботаніками на Корейському півострові і, як згодом з'ясувалося, більше ніде в дикому стані вона не зустрічається. Калина Карльса володіє ніжними блідо-рожевими квітками, зібраними у великі щиткоглядні суцвіття. Кожну весну протягом 20 - 25 днів радують вони око своїм ніжним забарвленням і приваблюють тонким ароматом. Нарядна калина Карльса і в осінню пору, коли листя її стає оранжево-червоним.
Звичайна ж калина має вигляд великих розвісистих кущів, любить знижені вологі місця і здавна вирощується в садах і на городах.
Врожаї калини рясні і щорічні. Плоди соковиті, красиві, так і хочеться в рот покласти. Але спробуєш, напевно, мало зрадієш - занадто кислі, гірчать та ще й пахнуть валер'янкою та ефіром. Не дарма, видно, придумано: «Хвалила себе калина, що з медом хороша». І хоча скептики запевняли, що «не бувати калині малиною», все ж з першим морозом її смак змінюється на краще: і гіркота зникає і кислота змінюється солодкістю. Правда, вміла господиня може і не чекаючи морозів приготувати з ягід калини якщо не киселі, то варення, мармелад або пастилу і вже неодмінно пироги-калинники. Люди охоче їли калинову ягоду ще за тисячі років до того, як дізналися, що при цьому поглинають танніди, цукор і вітамін С. Старовинна народна медицина передала сучасній фармакопеї, крім лікувальних ягід, кору, водний відвар сушеного квіток і листя калини.
З кожним роком все більше в молодих лісах і садах калини, чагарнику скромного і прекрасного.
Посилання на матеріали:
- Івченко - Книга про дерева
