Відсутність вуха і/або мочки
Відсутність мочки або цілого вуха може бути вродженою або набутою в процесі життя аномалією розвитку вушної раковини. Вроджена аплазія вушної раковини має назву анотії і зустрічається у 1 новонародженого з 18 тисяч. Вроджені рудиментарні, недорозвинені сечки вуха часто поєднуються з деформацією всієї вушної раковини і служать результатом порушення процесів ембріогенезу. Втрата мочки або вушної раковини в результаті травм (механічних, термічних, хімічних) відноситься до придбаних дефектів зовнішнього вуха.
- Загальна інформація
- Відсутність мочки або цілого вуха може бути вродженою або набутою в процесі життя аномалією розвитку вушної раковини. Вроджена аплазія вушної раковини має назву анотії і зустрічається у 1 новонародженого з 18 тисяч. Вроджені рудиментарні, недорозвинені сечки вуха часто поєднуються з деформацією всієї вушної раковини і служать результатом порушення процесів ембріогенезу. Втрата мочки або вушної раковини в результаті травм (механічних, термічних, хімічних) відноситься до придбаних дефектів зовнішнього вуха.
- Класифікація аномалій розвитку зовнішнього вуха
- Реконструктивна опаластика за відсутності мочки або вуха
Загальна інформація
Відсутність мочки або цілого вуха може бути вродженою або набутою в процесі життя аномалією розвитку вушної раковини. Вроджена аплазія вушної раковини має назву анотії і зустрічається у 1 новонародженого з 18 тисяч. Вроджені рудиментарні, недорозвинені сечки вуха часто поєднуються з деформацією всієї вушної раковини і служать результатом порушення процесів ембріогенезу. Втрата мочки або вушної раковини в результаті травм (механічних, термічних, хімічних) відноситься до придбаних дефектів зовнішнього вуха.
Вушна раковина (auricce) складається з еластичного С-подібного за формою хряща, покритого шкірою, і мочки. Ступінь розвитку хряща визначає форму вуха і його виступів: вільного загнутого краю - завитка (helix) і розташованого паралельно йому протизавітка (anthelix); переднього виступу - козелка (tragus) і лежачого ззаду нього протикозілка (antitragus). Нижня частина вушної раковини називається мочкою або долькою (lobce) і є прогресивною, характерною для людини ознакою. Мочка вуха позбавлена хрящової тканини і складається зі шкіри і жирової клітковини. У нормі С-подібний хрящ становить трохи більше 2/3, а нижня частина - мочка - трохи менше 1/3 від загальної висоти вушної раковини.
Недорозвинення або повна відсутність вушної раковини відноситься до числа найбільш важких аномалій розвитку вуха. Відсутність мочки, частини або цілого вуха буває одно- або двосторонньою і нерідко пов'язана з іншими вродженими аномаліями особи: недорозвиненням нижньої щелепи, м'яких тканин щоки і виличних кісток, поперечною розщілиною рота - макростомою, синдромом 1-2-ої жаберних дуг. Повна аплазія вушної раковини, характеризується наявністю тільки мочки вуха або невеликого шкірно-хрящового валика. При цьому може спостерігатися звуження або зарощення слухового проходу, наявність навколоушних шкірно-хрящових придатків, навколоушних свищів та ін. Відсутність зовнішнього вуха може бути самостійним дефектом, не пов'язаним з іншими органами, або зустрічатися одночасно з незалежними вадами розвитку нирок, серця, кінцівок тощо.
Вроджена відсутність зовнішнього вуха зазвичай пов'язана з недорозвинення хрящового каркаса вушної раковини і тією чи іншою мірою супроводжується порушенням розвитку внутрішніх порожнин вуха, що забезпечують функцію проведення звуку. Однак відсутність зовнішнього вуха жодним чином не впливає на інтелектуальні та фізичні здібності дітей.
Відсутність вуха і/або мочки
Класифікація аномалій розвитку зовнішнього вуха
Існуючі варіанти класифікацій вроджених аномалій розвитку вушних раковин будуються з урахуванням ступеня недорозвитку зовнішнього вуха.
Система градації недорозвитку вушних раковин по Танцеру пропонує класифікувати варіанти вроджених дефектів від I стадії (повної анотії) до IV стадії (виступаючого вуха).
Класифікація за системою Агілара розглядає такі варіанти розвитку вушних раковин: I стадія - нормальний розвиток вушних раковин; II стадія - деформація вушних раковин; III стадія - мікротія або анотія.
Тристадійна класифікація по Вейерду є найбільш повною і виділяє стадії дефекту вушних раковин залежно від ступеня необхідності їх пластичної реконструкції.
Стадії недорозвитку (дисплазії) вушних раковин за Вейердом:
- Дисплазія I ступеня - більшу частину анатомічних структур вушної раковини можливо розпізнати. При проведенні реконструктивних операцій відсутня необхідність у додатковій хрящовій тканині та шкірі. До дисплазії I ступеня належать макротія, лопоухість, слабкі і помірно виражені деформації вушної чаші.
- Дисплазія II ступеня - розпізнавані лише окремі частини вушної раковини. Для проведення часткової реконструкції за допомогою пластичної хірургії потрібні додаткові шкірні та хрящові імплантати. Дисплазія II ступеня включає виражені деформації вушних раковин і мікротію (малі розміри вух).
- Дисплазія III ступеня - неможливо розпізнати структури, що становлять нормальну вушну раковину; нерозвинене вухо нагадує зморщену грудку. При даній мірі необхідно проведення повної реконструкції з використанням значних шкірних і хрящових імплантатів. Варіантами дисплазії III ступеня є мікротія і антія.
Реконструктивна опаластика за відсутності мочки або вуха
Такі дефекти розвитку вушних раковин, як відсутність мочки або зовнішнього вуха вимагають проведення складних реконструктивних пластичних операцій. Це найбільш тривалий і трудомісткий варіант опаластики, що пред'являє високі вимоги до кваліфікації пластичного хірурга і проводиться в кілька етапів.
Особливу складність становить повне відтворення зовнішнього вуха при його вродженій відсутності (анотії) або при втраті внаслідок травми. Процес відтворення відсутньої вушної раковини проводиться в 3-4 етапи і займає близько року.
Перший етап включає в себе формування хрящового каркаса майбутнього вуха з реберних хрящів пацієнта. На другому етапі аутоматеріал (хрящова основа) поміщається у спеціально сформовану на місці відсутнього вуха підшкірну кишеню. Імплантат повинен прижитися на новому місці протягом 2-6 місяців. В ході третього етапу хрящову основу майбутнього вуха від'єднують від прилеглих тканин голови, переміщують в необхідне положення і фіксують в правильній позиції. Рану в заушній області вкривають шкірним трансплантатом, узятим у самого пацієнта (з руки, ноги або живота). На останньому етапі проводять формування природних поглиблень вушної раковини і козелка. Таким чином, у знову відтвореному вусі присутні всі анатомічні елементи, притаманні нормальній вушній раковині.
І хоча в ході реконструктивної опаластики неможливе відновлення слуху, створене хірургами нове вухо, дозволяє пацієнтам по-новому відчути себе і навколишній світ. Створене в процесі реконструктивної опаластики вухо за формою практично не відрізняється від природного.
Проведення реконструктивної опаластики у дітей, які мають відсутність зовнішнього вуха, можливе не раніше 6-7-річного віку. При двосторонньому зниженні слуху показано раннє слухопротезування (носіння слухового апарату) з тим, щоб не відбулося затримки психічного і мовного розвитку. У ряді випадків при двосторонніх дефектах слуху проводиться хірургічне втручання на внутрішньому вусі. Альтернативним способом вирішення косметичної проблеми відсутності зовнішнього вуха, широко поширеним за кордоном, є носіння спеціально виготовленого знімного протезу вушної раковини.
За відсутності мочки вуха також проводяться операції з її відновлення. З цією метою використовуються шкірні трансплантати, взяті з заушного простору або області шиї. При грамотному і технічно правильному виконанні подібної операції післяопераційні рубці практично невидимі.
Незважаючи на успіхи, досягнуті реконструктивною пластичною хірургією в області вирішення проблеми відсутності мочки і зовнішнього вуха, в даний час тривають пошуки нових матеріалів і способів опаластики для максимально природного відтворення такого складного за формою і функції органу, як вушна раковина.